Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

     Повернувши за ріг будинку, вона визирнула і злякалася. Машина їхала за нею. Саме – за нею!

   У пам'яті миттєво виникли страшні історії про крадіжку молодих людей на органи, і вона мимоволі прискорила крок. Ще кілька разів обернувшись, вона знову переконалася, що мікроавтобус продовжує їхати саме за нею.

    Тут вона вже не на жарт злякалася і побігла до найближчого під'їзду. До її будинку залишався лише один квартал. Треба було зважитись і пуститись бігом. Можна було ще викликати по мобільнику вітчима, щоб він швиденько вийшов надвір. Вона рвонула застібку сумки і спробувала намацати телефон. Але, як завжди, у потрібний момент, у жіночій сумці ніколи нічого неможливо було швидко знайти!

    І все ж таки, мобільника не було! Може, вона забула його у подруги? Але, Бог з ним, зараз вона, точно, не повертатиметься за ним!

    Страх узяв гору! Забігши в під'їзд, вона помчала на другий поверх і зупинилася віддихатися. Раптом це було просто збігом?! Вона виглянула з вікна і побачила, що з машини вийшли чоловіки в масках і попрямували до під'їзду. Чорт! Що ж робити?

    Дівчина кинулася дзвонити і стукати у всі двері на сходовому майданчику. І, звісно ж, ніхто не відкрив!

   Серце так голосно почало бити у неї в грудях, що, здавалося, переслідувачі повинні були знайти її по цьому стуку! А якщо закричати на весь голос, їй відкриють чи ні? У голові миттєво промайнула відповідь про те, що ніхто тим більше не відкриє – усі бояться! Крім того, криком вона приверне швидше увагу переслідувачів.

    Ліза згадала, що вони з подругою якось фоткалися на даху цього будинку.

    Двері на горище тоді не були зачинені. Може, вона і зараз зможе піти таким шляхом?

   Почувши наближення чоловіків, вона рвонула щосили нагору. Будинок був п'ятиповерховим, але його дах прилягав до сусіднього знання. Значить, вона зможе перебігти туди, а потім загубитися від переслідувачів. Вона щосили поспішила на дах, але за собою чула тупіт чоловіків. Що вони хотіли з нею зробити? Викрасти? Вбити?

   У грудях не вистачало дихання, у лівому боці вже кололо, а ноги зводило від болю в литках. Вона сподівалася, що встигне здійснити задумане. Але чоловіки виявилися тренованішими. Вона встигла навіть вискочити на горище і миттєво пронестися ним до люка на дах. Але, як тільки Ліза вилізла на дах, її схопили.

   Вона спробувала закричати та брикатися. Однак, їй приклали до носа щось солодке і ватяне, в голові у неї задурманилося, захотілося спати, брикання припинилися. І кожен вдих вона відчувала, як поступово відключається,.. здавалося, що час сповільнився. Ще вдих і настала космічна темрява.

    Хлопці Серьоги винесли її, поклали в машину та поїхали.

    Мама Лізи все дзвонила на її телефон. Трубку несподівано підняла її подруга і сказала, що Ліза забула телефон. Але, за часом подружка вже мала бути вдома.

    Мама та вітчим у паніці побігли на вулицю шукати її. Вони знали, якою дорогою Ліза зазвичай поверталася. Але мама відчула, що щось трапилося.

    - Ми, мабуть, з нею розминулись!

   Вони розійшлися. Мама пішла звичайною дорогою, а Віктор – задвірками. Під ногами щось брязнуло. Віктор нахилився і посвітив ліхтариком. То були ключі. Їхні ключі! Вони валялися біля старої п'ятиповерхівки.

   Він підбадьорився. Напевно, Ліза чекає на них вже біля дверей і не може потрапити до квартири! Повернувшись додому і переконавшись, що Лізи там немає, вони зателефонували до поліції.

   – Що це з Вашою донькою? Вона тепер щороку пропадатиме? - невдоволено пробурчав начальник поліції батькам Лізи, коли ті звернулися до нього. - Ви знаєте правила? Тільки за двадцять чотири години!

    Мама змогла лише безпорадно перезирнутися з вітчимом.

    На ранок Лізу знову шукали всі знайомі.

    У тужливому очікуванні минуло три доби. Але доньку так і не знайшли…