Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

Зрозуміло, дівчина вирішила жити самостійно, окремо від батьків. Напевно це була давня мрія, якщо вона з таким захопленням про це розповідає.
Праворуч в класі було шумно. Компанія хлопців із волейбольного гуртка, очолювана Ямамото, активно грали в якусь японську гру з карточками. Нещасливцю який програвав, решта учасників давали смачний щиголь. Реготали і повторювали все по новій. Завдання цієї команди у організації фестивалю - допомагати переносити різні важкості, а у вільний від цього час вони із задоволенням байдикували.
Так як мене звісно ніхто не врахував при розподілі обов'язків я теж байдикував, але був радий, бо мав змогу обдумати своє подальше життя і навіть набудувати грандіозних плані до початку літа. Настрій піднявся. Натхнений і задоволений, я вирішив прогулятися заклопотаними коридорами школи. Купити собі в автоматі освіжаючий напій, я на це заслужив. Дорогою до автомату мене ледь не протаранило маленьке миле створіння з короткою зачіскою, яку було майже не видно за стосом журналів, які вона старанно кудись тараканила.
- Судзукі, ти ж навіть не бачиш дороги по переду - сказав я, впізнавши добродушну сором'язливу мишку.
- А, ой вибач, я певно трохи перестаралася, намагаючись забрати все за один раз - відповіла вона схиляючи голову. Зріст в цієї малихи був майже на голову нижче від мене. Взагалі зі зростом цього парубка, в тілі якого я був, я вирізнявся з поміж інших і був дещо вищим середнього зросту по класі.
- Давай допоможу, а то ще Геловін не почався а тут стос журналів сам по собі літає коридорами - пожартував я, намагаючись її не сполохати. На моє здивування Судзукі досить легко пішла на контакт. Посміхнулася від жарту і здавалося зовсім мене не боялася. Я забрав у неї майже всі журнали, лишивши два нижніх і ми пішли коридором в сторону кабінету учителів.
- Я сьогодні чергова з Танакою, але вона зайнята підготовкою до фестивалю, я не хочу її відволікати. Вона повністю віддається справі, аж приємно за цим спостерігати.
- Чергова? А чим ще займаються чергові?
- Нуу.. ми повинні підготувати журнали вчителям, відмітити присутніх. Повідомляти про учнів, які захворіли або з інших причин пропустять заняття. Ще, звісно, робимо прибирання. Протираємо дошку і миємо клас після занять. Ти не знаєш? - тихеньким голосом розповідала вона.
- Ні, я не чергував ще не разу. Думаю мене просто забулися додати до графіку.
- Ой. Певно! Ти ж до нас прийшов по серед навчального року, з того часу не змінювали графіки.
- Ну я не переймаюся цим, це не саме цікаве заняття.
- А я люблю чистоту.
- Чому не попросила про допомогу Ямамото? - запитав я спостерігаючи її реакцію. Світле обличчя в мить набрало рум'яного відтінку. Темні немов каштани очі сором'язливо забігали, крок її став трішки швидшим.
- Нііі ні! Він теж допомагає до фестивалю. Носить важкі коробки. Він зайнятий дуже, я не хотіла його відволікати - протороторила вона.
Декілька секунд ми йшли мовчки, кожен в своїх думках.
- Ти мене не боїшся? - обережно запитав я.
- Ні, ні трохи - не задумуючись відповіла.
- Просто я помітив, що в класі відносяться до мене з пересторогою, а ти так просто і легко спілкуєшся зі мною.
- Мама мені завжди казала, я дуже добре розбираюся в людях. Я легко розумію чи хороша людина переді мною.
- І що ж ти скажеш про мене?
- За холодним байдужим поглядом сховане добре серце. Інакше, ти б пройшов повз і не став би мені допомагати
- Хех, ну може в цьому щось є.
Ми дійшли до кабінету. Залишили журнали на столі і повернулися в коридор.
- Дякую, що допоміг - мовила вона нагинаючи голову
- Та пусте, бувай - ми розійшлися кожен в своїх справах.
Цікава мала, така мила і добра. Щось в її погляді є магічне, можливо вона і справді бачить людей наскрізь. В будь-якому випадку це було вперше, щоб я ось так просто теревенив з однокласницею. Величезний прогрес. Щось сьогодні я просто заряджений на успіх, можливо купити лотерейку по дорозі додому?

Кінець тижня приніс мені своєрідну лотерею. На першому уроці керівниця (і по сумісництву мій ідеал краси японських жінок) повідомила класу, що після занять на всіх нас чекають класні збори. Нічого серйозного, декілька хвилин розмов про успішність і поведінку в класі, можливо щось обговоримо про свято, яке буде уже у вівторок. Головне, щоб це все не затягувалося, адже я таки знайшов підробіток який мене зацікавив і поспішав на співбесіду, але про це пізніше.
Зазвичай неквапливий я, сьогодні не міг дочекатися закінчення занять. Уроки пролетіли, я ледве не забув, що потрібно ще залишитися на збори, чекав коли нарешті зможу піти. До класу зайшла керівниця, від якої я не міг відірвати погляд. Дійсно вона була би приблизно моєю ровесницею. Завжди стильно одягнена, рідко користувалася косметикою і то для того, щоб ще більш підкреслити природню вроду. Ех, мій недосяжний ідеал.
Збори почалися з обговорення Геловіну, Танака і Ямада відчиталися про заплановані дійства і розваги. Всім подобалися задумки Танаки. Видно було, що учні охоче зустрінуть заморське свято.
Наступне питання - чергування.
- Наший клас не повний і ми маємо непарне число учнів, так як Аокі недавно долучився до нашого колективу, ми сьогодні додамо його в графік чергувань класу на випадок, якщо хтось захворіє. Хто доречі сьогодні черговий? - запитала керівниця.
- Сіракава і... Ватанабе, але вона захворіла - доповів Ямада.
- От як чудово. Бачите, як пощастило вам з керівником, мої ідеї завжди влучні і вчасні. Значить сьогодні на чергуванні залишається Сіракава і Аокі - задоволена собою плеснула в долоні керівниця.
- Я чудово справлюся сама - намагалася заперечити Сіракава.
"От от, вона сильна і самостійна, справиться" подумав я.
- Ніяких заперечень, слово вчителя закон - відрізала вчителька - Наступне важливе оголошення. Наший клас уже став достатньо дружнім, ви всі уже познайомилися, то ж я думаю пора зробити невеличку лотерею і змінити вашу звичну обстановку.
- Ооооу - невдоволено прогуділи однокласники, я не розумів чому.
- Всім тихенько. Це ж так весело, ви ще більше ознайомитеся одне з одним. Давайте розпочинати - вона дістала невелику коробку, і почала пояснювати правила лотереї, тоді до мене дійшло чому всі так відреагували на це оголошення - Отже, у нас є чотири ряди парт. Всі вони будуть позначені літерами. Ряд біля вікна А (ей), далі В (бі), С (сі) і ряд біля коридору D (ді). Кожна парта має свій номер. Нумерація починається від дошки, ці парти мають перший номер, останні номер 7. Зараз всі візьміть свої рюкзаки і постарайтеся підійти ближче до мене. Кожен по черзі обере собі листочок на якому буде вказана його парта. Зачитуємо номер вголос, займаємо своє нове місце. "І нехай удача завжди буде з вами".
Ми всі неквапливо і нехотя позбиралися біля вчительки. Я роздумував, як мені обійти цю всю авантюру. Я не хотів віддавати своє місце і улюблене вікно будь-кому. Доки інші тягнули номерки і займали нові місця в мене визрів ідеально-злочинний план, гідний такого лиходія яким мене дехто тут вважав. Я поспішив до коробки, щоб не розібрали номерки. Дістав звідти перший папірець який потрапив до рук. Розгорнув і зачитав.
- А-7 -і не звертаючи увагу на здивовані погляди всівся назад на своє місце.
- Пощастило же - хтось тихо проговорив. Так так, я ще той підлий щасливчик.
Тепер моє завдання було уважно слідкувати за реакцією неповнолітніх виборців. Вибори проходили не квапливо. Таких "щасливчиків", як я, поки-що більше не було. Розстановка сил у класі змінювалася на очах.
Ямада, місце В-6. Мацубара, місце D-3 він перемістився всього на дві парти в перед. Мія, місце D-4 вона сіла за шнурком. Судзукі, місце С-4 назва місця говорила сама за себе, вибухове місце, адже поруч така неблагонадійна компашка. Судзукі явно пригнічена таким вибором потопала на нове місце. Танака, місце А-6 це переді мною. І поруч з Ямадою. Я радий, що сусіди в мене набиралися адекватні, тільки трішки жаль було маленьку Судзукі. Такеда, місце С-2 далекувато від його другої половинки. Подруга Мії, місце С-5 ці двоє майже поруч, пощастило. Чого не скажеш про мишку Судзукі, її з усіх флангів оточують не надійні побратими. Наступний номерок тягнув Онідзука. І от я дочекався цього моменту. Мені пощастило, що він випав для пекінеса. Він розкрив листочок, спочатку наче розучився читати, зазирнув у нього ще раз і, як здалося, трошки зблід. Його нижня губа нервово засмикалася. "Ну же тупий пес, глянь на мене". Онідзука наче почув відданий йому наказ і винуватим поглядом глянув на мене. Моє непорушне обличчя і легкий кивок в сторону його друга шнурка, дали йому підказку, як не втрапити в халепу. Він запинаючись прочитав
- М.. місце С-3.
Хех. Навіть не знаю, чи то зі страху, чи то боєць з пів слова зрозумів натяк досвідченого воїна, але з номером він вгадав. Я зімяв свій номерочок на якому було написано С-3 і положив в карман. Афера вдалася навіть краще ніж я собі планував, задоволений собою, я вже без особливої цікавості спостерігав за рештою. Ямамото, місце В-4 поруч з Судзукі. Думаю тепер всі її переживання і печалі були винагороджені самими богами. Сіракава, місце В-7. Танака радісно заплескала в долоні, Сіракава стримано покрокувала до свого місця. Вона сіла праворуч від мене.
Ще декілька хвилин порожніх обговорень псевдо важливих тем і всі стали збиратися по домівках або ж у кафе провести вечір п'ятниці за мискою гарячого рамену. Я трохи засмутився, адже прийдеться запізнитися, а я цього не любив, я люблю пунктуальність. А ще ж прибирання.