Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Ліза знову привіталась з подругами та почала пояснювати де трави, коріння, ягоди. Показала також гриби та золотий запас в’яленого м’яса. Дівчата приєднались до рудої дівчини, тому час пішов швидше, а хвилювання відійшли на другий план.

Василь, що сидів біля вогнища зітхаючи, взяв свою зброю та пішов до протилежного виходу тому. З якого подруги прийшли. Ліза побачивши погляди, пояснила, що він про щось дуже хотів поговорити з Мар’яною, але мав бути на варті з іншої сторони. Там лишився Діма, останній з дітей, кого Мілана та Аня теж не бачили. Всього у таборі було десятеро, але тепер вже дванадцять.

Коли почало потроху темніти, вся робота була завершена. Прокинувся Костя, та спустився до багаття, почав накладати дрова, збільшувати вогонь. Хлопець був наймолодшим в таборі, йому було вісім років, тому йому часто давали поблажки. Ліза вважала, що те, що він себе погано почував – було доволі часто, тому вона йому не вірить. Але Костя був дуже веселим хлопчиком. Він вмів розвеселити, ніколи не сумував і саме він мав неймовірну здатність знайти багато різних цікавих рослин, які можна було використовувати в їжі. Єдине, він боявся грибів та ніколи не погоджувався вчитись їх розрізняти та збирати.

Мілана та Аня підійшли до багаття та привітались з Костею. Хлопець зрадів гостям та замість тиснути руки, просто підскочив та обійняв кожну з подруг. Аня від несподіванки почервоніла як рак, але швидко закрила обличчя руками. Зашелестіли гілки поваленого дерева, до табору увійшов Руслан. Він тримав в руках зайця та якогось птаха, яких вполював сьогодні. Мар’яна задоволено ляснула в долоні та покликала Лізу.

Руслан сів біля багаття та простягнув руки. Це був хлопець дванадцяти років, абсолютно чорне коротке волосся. Вдягнутий був в джинси та футболку. На руках та обличчю було помітно багато шрамів, але Мілана не наважилась запитати про те, де він стільки отримав каліцтв. Хлопець коротко привітався та сидів мовчки, задумавшись про щось далеке.

Невдовзі повернувся і Іван з пустими руками. Руслан звернув на це увагу, та посміхнувшись зацокав язиком та покрутив головою.

- Я новачків знайшов! – одразу відреагував Іван та засміявся, - якби не вони, я б знайшов та підстрелив того самого оленя!

- Звичайно, звичайно, - відповів Руслан, - а може й слона б знайшов. Ти у нас сильний, притягнув би його сюди до табору, ото б м’яса було.

Іван махнув рукою, сміючись підійшов до дерева, схопився за гілку та почав підтягуватись. Руслан зреагував миттєво, та приєднався до друга. Вони почали по черзі робити підходи та намагатись побити рекорд один одного. Невдовзі підійшов Костя та попросив підняти його до гілки. Хлопці підняли хлопчика, але той тільки деякий час повисів, але підтягнутись не зміг жодного разу.

- Мілана, Аня, - позвала Ліза, - допоможіть мені з приготуванням вечері.

- Слушна думка, - погодилась Мар’яна, - кожен має свою роботу, але для початку допомога по кухні – буде дуже доречно.

- Звичайно, не проблема, - всміхнулась Мілана, що любила готувати вдома.

Ліза планувала приготувати суп з птахом, тому вказала на котелок, що стояв в тіні. Аня взяла ємність та побігла до поваленого дерева, щоб набрати води в річці. Мілана лишилась, та по заявленому списку почала збирати трави. Не забула й про топінамбур який буде виступати замінником картоплі в вечері. Сама ж руда дівчина зайнялась птахом для супу.

Аня зайшла до табору, пихтіла від натуги, але несла котелок, повний води. Підійшов Руслан та перейняв ношу. Гілкою він швидко розчистив місце збоку багаття, зібрав побільше вугілля, що горіло червоним кольором. Чортихаючись, хлопець поставив котелок на підготовлене місце, накрив кришкою.

Тим часом, підійшла Мілана та Ліза, що несли всі потрібні інгредієнти. Як тільки вода закипіла, гілкою зняли кришку та почали кидати м’ясо та трави. Коріння топінамбура нарізали аналогічно кубикам картоплі та теж закинули у окріп. Лишилось чекати, час від часу помішуючи суп. Мілана визвалась доварити вечерю, оскільки була впевнена в своєму досвіді.

Надворі все більш темнішало, тому Руслан та Іван підійшли до двох виходів, закрили їх, надійно обмотавши мотузками. Лишились два виходи, саме туди де стояли вартові. Іван пояснив Мілані та Ані, що немає потреби охороняти табір з усіх чотирьох сторін, оскільки з цих двох виходів починаються дуже густі на колючи кущі, через які ніякі звірі не люблять ходити. Але час від часу, можна самому вийти та зібрати ягоди та трави.

- О, у нас новачки? – запитав Діма, що тільки но зайшов до табору, - я і не знав. А Василь сьогодні щось без настрою, нічого не сказав.

- Привіт! – привіталась Аня, що стояла поряд, - мене звати Аня, а це – вона вказала на подругу, - Мілана. Нас Іван знайшов та привів до вашого табору.

- Ну, табір тепер і ваш, - підняв плечі Діма, - якщо ви звичайно не підете від нас.

- Дякую, але жити самим в цьому дивному лісі не маємо бажання, - мовила Мілана, помішуючи суп.

Діма був низьким і трохи повним хлопчиком. Полосата футболка щільно обтягувала руки та живіт, чого не скажеш про шорти, ті були широкими та просторими. Дімі було не більше дванадцяти років, волосся світле, а очі сірі та дуже глибокі. Він тримав лук та стріли, з якими був на вахті.

Мілана покликала Лізу та повідомила, що суп вже готовий, але треба спробувати. Руда дівчина заскочила в намет та витягла величезну сумку. Вона відкрила її та почала виймати посуд та прибори. Навіть черпак знайшовся, що здивувало Мілану. «Виходить, що хтось прийшов в ліс з наметом та посудом? Навіть котелок є» - подумала дівчина, розглядаючи роботу рудої дівчини.