Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Зараз дівчинка відчувала себе розгубленою і не знала, як їй правильно вчинити. Втамувавши власні сльози, вона зібрала волю у кулак і сіла на власному ліжку. Біля нього розташовувалася старенька дерев'яна шафка і на ній лежала глянцева візитна картка поліцейського Джефрі Адамса. Фелісія взяла її до рук та поглянула на викарбуваний на ній номер телефону. В її свідомості з'явився образ мужнього чоловіка, який переконував її дзвонити у будь-який час, якщо вона помітить щось незвичне та дивне. Чи не були саме дивними дії пані Дорсет та її слова? Кого вона тримає за дверима власного підвалу? У вухах Фелісії знову пролунав жахливий крик, сповнений гніву та болю. Хто ж міг так кричати та чому його варто було утримувати під замком? Дівчинка взяла до рук свій телефон та почала набирати перші цифри номеру поліцейського, як раптом її пальці завмерли над екраном. Вона знову пригадала крижані очі пані Дорсет, її останній погляд вслід їй та зловісний жест, який спонукав Фелісію тримати в секреті все побачене сьогодні у будинку. Від цих спогадів руки дівчинки затремтіли і вона погасила екран телефону, відкинувши його в сторону.

Затиснувши візитку в кулаці, Фелісія глибоко замислилася над тим, чи правильно вона вчиняє, що не повідомила поліцейського про пані Дорсет. І, раптом, фантазія почала малювати дівчинці зовсім іншу сцену. Сцену того, як вона сама проникне до дому пані Дорсет, спуститься до цього підвалу, побачить, хто там закритий, розпитає його про все і допоможе поліцейським розкрити надзвичайно секретну справу. Тоді сам містер Адамс нагородить дівчинку медаллю, буде рекомендувати її своїм колегам, а містер Аткінсон від заздрощів нарешті лусне. Ці мрії вселили якусь відвагу та рішучість до серця дівчини. Тому вона сховала візитку до шухляди шафки, а, запустивши руку під подушку, дістала зім'яте оголошення про розшук. Дивлячись у смутні очі Корі Флойда на фото, Фелісія відчувала, що дивна поведінка пані Дорсет якось може бути пов'язана із зникненням цього хлопчика. І відповідь крилася за дверима цього підвалу, замкненого на червоний ключ. Фелісія звернулася до фотографії рішучим тоном:

-Нічого, я обов'язково розкрию таємницю твого зникнення і того дивовижного підвалу. І тоді всі дорослі будуть змушені визнати,  що Фелісія Бріджес на щось здатна і може вчинити не тільки хуліганство, а й значний героїчний вчинок.

Рішення було прийняте у цю саму мить. Цієї ночі Фелісія збиралася втекти з батьківського дому для того, щоб в сутінках проникнути на територію будинку пані Дорсет, дослідити його і спробувати зазирнути за двері підвалу. Звісно, що це була ризикована місія, адже підступна відьма може бути насторожі. Проте у цей момент Фелісія не сумнівалася у власних силах. Вона вже змогла раз втекти від Дорсет. Дівчинка готова була спробувати здійснити це ще раз, але вийти з будинку на цей раз із розкритою таємницею у кишені та важливими доказами для слідства. Поглянувши у вікно, Фелісія зрозуміла, що їй доведеться просидіти надто довгий час у власній кімнаті та ще й без обіду. Але це були дрібниці у порівнянні з тим, що на неї чекало. Лише одна згадка про моторошну пані Дорсет та її проклятий будинок змушувала шлунок дівчинки болісно стискатися. Сьогодні вночі все й вирішиться. Вона спуститься у самісіньку пащеку звіра лише для того, щоб вийти цілою, неушкодженою та з доказами причетності Дорсет до викрадень дітей. Невже за цим всім дійсно стоїть ця таємнича та божевільна жінка? Але навіщо вона це все робить? Фелісія нічого не розуміла і сподівалася, що за дверима підвалу вона віднайде всі потрібні відповіді, яких так потребувала.

Дівчинка лягла на ліжко і не зчулася, як знову заснула. Певно, далися взнаки емоційні хвилювання сьогоднішнього дня. Уві сні дівчинка бачила заповітні двері, блукала заплутаними лабіринтами кімнат та глухих кутів, чула крик гніву, гарячковий шепіт божевільної жінки, а її переслідувало видіння моторошної темної фігури. Ця фігура виглядала з вікна другого поверху будинку пані Дорсет. Її контури були людськими, але голову прикрашали довгі гострі роги, на руках були пазурі, а за спиною розгорталися чорні крила із тонкою мембраною, немов у кажана. Обличчя фігури не вдалося розгледіти, проте темряву пронизували її злісні ненажерливі червоні очі, а голову дівчинки переповнювали шепіт та стогони болю. Ці кошмари ще довго терзали свідомість Фелісії до її повного пробудження.

                                      🗝️🗝️🗝️

Після вечері, яка пройшла у тихій атмосфері, Фелісія знову поквапилася до себе в кімнату та почала чекати на настання ночі. Вона довго крутилася у ліжку і сон на цей раз не йшов до неї. Та і як вона могла спати, коли з кожною годиною наближався час її самої ризикованої операції? Іноді Фелісія дивувалася сама з себе, адже хто ще міг наважитися після всіх ранкових пригод знову повернутися до будинку тієї божевільної та дивної жінки? Дівчинка відчувала серцем, що в тому будинку вона віднайде відповіді на всі питання. А ще її дуже цікавив той факт, що коли пані Дорсет схопила її за руку, то зверталася до неї, як до якоїсь Карен. Ким могла бути ця Карен по відношенню до Дорсет і чому вона проекціювала цей образ саме на Фелісію? Цього дівчинка поки не знала, але бажала в усьому розібратися сама.

Коли морок затопив її кімнату, а у сусідньому приміщенні тихі розмови батьків повністю затихли, Фелісія почала діяти. Вона відкинула ковдру, запалила нічник, пройшла до шафи та нашвидкоруч одяглася у теплий одяг та стареньке взуття. Далі дівчинка тихенько прочинила двері своєї кімнати та прислухалася. Не почувши жодних кроків чи голосів, вона навшпиньках почала проходити повз кімнату батьків, щоб дістатися до кухні. Довкола неї всюди панувала непроглядна тінь і Фелісії здавалося, що звідти на неї дивляться червоні очі та страшні рогаті морди. Вона відчувала подих цих потворів на своїй спині, дотик їхніх холодних лап із довгими гострими пазурами. Мурахи пробігали по спині дівчинки, але вона не могла увімкнути світло, щоб розігнати своїх незримих противників. Це точно розбудило б батьків. Тому Фелісії доводилося просто заплющувати очі і обережно йти вздовж стіни до знайомої кухні. Її серце швидко калатало в грудях і найбільше всього дівчинка боялася, що монстри схоплять її та закинуть до тісної комірки. Проходячи повз двері цієї кімнатки для швабр, Фелісії стало зле. Перед очима в неї заплигали кольорові плями, вона обхопила свою голову руками та втрималася від крику, який просився назовні. Довкола неї потвори зібралися тісним колом та шепотіли без упину. На якусь мить Фелісії здалося, що дверей до комірки немає, а замість них там розташований рот великого чудовиська з гострими іклами. І ця темна прірва бажала проковтнути дівчинку та ніколи більше її не відпускати. Руки та ноги тремтіли, але Фелісія змушувала себе йти вперед та боротися із нападом раптової паніки. Діставшись до кухні, вона відкрила верхню шафку і там побачила заспокійливий блиск чорного ліхтарика. Схопивши його до руки, дівчинка миттєво увімкнула його та обвела приємним білим світлом всі найтемніші кутки дому. Жодних монстрів не виявилося, а в коридорі були лише звичайні двері до тієї ненависної комірки.