Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Перевівши дух, Фелісія підібрала з кухонного столу стару ганчірку для миття посуду. Її вона прив'язала до передньої частини ліхтарика, щоб його світло не було таким яскравим і не кидалося одразу в очі. Коли Фелісія переконалася, що все у неї готово, вона тихенько пройшла до вхідних дверей. Смикнувши їх декілька разів, дівчинка вилаялася. Двері були міцно зачинені на ключ і тепер їх неможливо було відчинити. Скоріше за все, ключ до дверей зберігався у шафці біля ліжка батьків. Але йти зараз туди було кепською ідеєю. Треба було вигадати інший спосіб на те, як залишити будинок цієї ночі.

Хаотично роздумуючи над своїм положенням, Фелісія раптом здогадалася, що вона мусить робити. Вона поквапилася до своєї кімнати, відчинила власне вікно та почала обережно спускатися з нього на жовтий сухий газон подвір'я. У обличчя дівчинці повіяло холодне нічне повітря і вона зіщулилася від неприємних відчутів. Перестрибнувши на землю, Фелісія сильніше загорнулася у свій теплий одяг. Назовні було трохи світліше від срібного ріжка місяця та маленьких дрібних зорей на темному полотні неба. Дівчинка обережно вийшла на дорогу та озирнулася довкола. Вулицю освітлювали високі оранжеві ліхтарі, але їхнє світло було настільки слабким, що майже нічого не давало і було нездатним розігнати могутні тіні, що клубочилися довкола. Контури темних будинків з двох протилежних сторін скидалися за формою на гігантів, що лягли відпочити серед голих дерев. В жодному з вікон не світилося світло. Фелісія знала, що на їхній вулиці залишилося не так багато людей. Лише в деяких з них жили люди, а більша частина була віддана у владу природі, яка поглинала поступово старі, покинуті людиною, будівлі. Довкола панувала мертва тиша, лише шелестіло жовте листя, котре носив по асфальту легесенький вітер.

Дівчинці було трохи страшно ось так йти по напівтемній вуличці самій, тримаючи у руці ліхтарик. Його тьмяне світло пробивалося крізь тканину на скельці, освітлюючи місцевість на відстані декілька кроків від Фелісії. Із замиранням серця дівчинка почала підходити до високого пагорбу, що височів в кінці вулиці. В темноті він здавався моторошним горбом міфічної істоти, заритої глибоко у землю. На вершині цього горба височів блакитний казковий дім пані Дорсет і його вікна теж були темними. Обережно піднявшись на вершину, Фелісія знову перелізла через жовту огорожу та тихенько плигнула у суху траву на подвір'ї. Важко дихаючи, дівчинка обережно обвела ліхтариком територію подвір'я, щоб переконатися, що божевільної жінки ніде немає. Найбільше всього Фелісія боялася, що дивна незнайомка чекала цілий день на неї і зараз вихопиться з хащів та спробує її схопити. На щастя, довкола було тихо та спокійно і ніхто не з'явився із темного саду назустріч дівчинці. Полегшено видихнувши, Фелісія почала наближатися до будинку. Раптом, вона спиною відчула, що за нею хтось пильно спостерігає. Різко озирнувшись, Фелісія навела ліхтариком на невеличкі декоративні кущі. В них щось ворушилося і від рухів цієї істоти гілочки тремтіли та тріщали.

Руки дівчинки спітніли, коли вона почала наближатися до цих кущів. Нахилившись над ними, вона розгорнула вільною рукою їхні гілки та зазирнула всередину. Нічого там не виявилося. Зітхнувши, Фелісія вже збиралася відійти геть, як несподівано з цих кущів прямо їй в обличчя кинулася темна кудлата тінь. Скрикнувши, дівчинка впала на землю та впустила у траву свій ліхтарик. Вона опинилася у суцільному мороці. І одразу кровожерливі тіні з червоними очима та гострими пазурами накинулися на неї із придушеним гарчанням. Серце дівчинки готове було вискочити з грудей, вона затисла руками вуха та міцно заплющила очі, щоб не бачити свої живі кошмари. Але згодом Фелісія почула шерхіт крил і розплющила одне око. У темноті вона побачила, як по небу летів темний силует великого птаха. З його чорного дзьоба вирвалося сердите каркання. Тремтячими руками Фелісія почала мацати руками траву, шукаючи свій ліхтарик. Нарешті вона побачила його слабке світло і взяла до рук. Посвітивши ним довкола, дівчинка зрозуміла, що то був лише ворон і більш нічого.

-Яка я дурна, перелякалася звичайного птаха- нервово сміючись, сказала сама собі Фелісія, прибираючи волосся з обличчя.

Прислухавшись до нічної тиші, дівчинка переконалася, що її придушений крик ніхто не почув і пані Дорсет теж не прокинулася. Обережно просуваючись далі, Фелісія продовжувала освітлювати ліхтариком собі дорогу до будинку. Маленьке коло світла вихопило по праву руку від дівчинки великі контури автомобіля. Підійшовши ближче, Фелісія побачила, що це легковий автомобіль чорного кольору. Чомусь вранці вона його зовсім не помітила або його взагалі тоді не було. Але для чого тоді пані Дорсет витягнула машину зі свого гаражу та розмістила її перед будинком? Цього Фелісія не розуміла, тому вирішила детальніше придивитися до автомобіля. Він виглядав дійсно дивно. Лобове скло було вкрите тісною павутиною тріщин, передня частина машини являла собою зім'яте залізо і з-під капоту вгору підіймався чорний стовп диму із противним запахом бензину. Радіатор був тотально знищеним, а його поверхню вкривали якісь засохлі червоні плями. Фелісія схилилася над ними та освітила повністю, щоб оглянути детальніше.

-Це що, кров?- налякано спитала дівчинка, відчуваючи, як всередині у неї все перевернулося догори ногами.

Зазирнувши до салону, Фелісія не побачила там нічого цікавого. Обійшовши автомобіль довкола, дівчинка помітила смуги застиглої крові на багажнику позаду машини. Фелісія спробувала відчинити багажник, але він не піддавався. Був потрібен ключ до автомобіля, а він міг знаходитися де завгодно. Покинувши автомобіль, Фелісія почала рухатися далі. Коли вона підходила до дому, то несподівано краєчком ока побачила світло в одному з верхніх вікон. Налякано відсахнувшись в сторону, дівчинка згасила свій ліхтарик. За склом вікна вона побачила дивну фігуру. Цей силует був високим, його голова здавалася дивної форми, а зверху її оздоблювали довгі роги. За спиною у незнайомого спостерігача постійно рухалися величезні шкіряні крила, немов у кажана. Торс фігури облягала довга чорна мантія, яка ворушилася сама по собі, ніби від сильного вітру. Але найбільше Фелісію вразили очі - червоні, сповнені ненависті та голоду, хитрощів та смертельної небезпеки. І ці очі пильно стежили за дівчинкою внизу, не відводячи свого моторошного погляду та пронизуючи Фелісію до самої душі.