Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Коли дівчинка кліпнула очима, то вікно було вже знову темним, а нікого в ньому не виявилося. Що це таке було? Що за мару вона побачила? Тільки зараз Фелісія встигла пошкодувати, що вирішила навідатися до цього таємничого будинку пані Дорсет. Тут діялися незрозумілі та жахливі речі. Ще не пізно було втекти звідси та зателефонувати поліцейським. Але що вона їм скаже? Що вночі знову вдерлася на чужу територію і бачила у вікні.... Кого бачила? Самого Люцифера? Проказавши собі ці слова, Фелісія зрозуміла наскільки вони по дурному звучать насправді. Всі вирішать, що вона здуріла вкрай. Дівчинка не була впевнена в тому, що вона насправді бачила у вікні. Знаючи, що з п'яти років її переслідують темні сутності, що ховаються у мороці, Фелісія не довіряла самій собі. Ніхто ці сутності ніколи не бачив, окрім неї самої. Значить, що й Люцифера могло не існувати, вона сама його вигадала від страху перед темрявою.

Заспокоївши себе такими думками, Фелісія рішуче зібрала свою волю в кулак та змусила себе наблизитися до будинку пані Дорсет. Великі вхідні двері немов запрошували дівчинку відчинити їх та розгадати всі секрети цього будинку. Але коли Фелісія спробувала увійти, то зрозуміла, що двері зачинені на ключ та не відчиняються.

-От і приїхали!- засмучено видихнула дівчинка- Все було даремно. Уявила себе крутим детективом, а, насправді, нічого я не здатна зробити. Не розбивати ж вікна чужого будинку, щоб дістатися всередину?

Посмикавши вхідні двері за ручку, Фелісія в розпачі відійшла від них подалі. Треба було негайно щось придумати або йти геть. Цілу вічність вона не могла тут стояти та на щось сподіватися. Дівчинка вирішила обійти дім довкола, щоб подивитися чи, раптом, немає десь позаду ще одного входу до будинку. Її здивуванню не було меж, коли Фелісія досягла того місця будинку, де розташовувалося вікно, з якого на неї дивився Люцифер чи істота схожа на нього. Саме перед цим вікном на траві лежало дві старі розбиті шафи, що гармонійно стояли одна на одній, формуючи ідеальну піраміду для того, щоб залізти вгору та досягти вікна. Але навіщо пані Дорсет знадобилося викинути ці шафи та ще й залишити їх таким дивним чином перед самим таємничим вікном? Раптом, це всього-навсього пастка і все було сплановано божевільною жінкою?

Фелісія кинула погляд на далекий жовтий паркан. Здавалося, що варто тільки повернути назад, перескочити на вулицю та повернутися у надійне ліжко і тоді всі страхи закінчаться одразу. Їй не треба потрапляти до чужого будинку, нишпорити в ньому та знати правду про те, хто кричав за дверима підвалу. Проте, зайшовши так далеко, Фелісія не готова була вже здаватися та боягузливо тікати до батьків. Раз почала справу, то потрібно її закінчити. Заспокоюючи себе думками про те, як вона стане героїнею, розкривши таємницю пані Дорсет, яка точно щось приховує від світу, Фелісія взяла ліхтарик в зуби та почала обережно підійматися на піраміду із шаф. Це було дійсно страшно та незручно. Шафи хилиталися під дівчинкою, а ще й скрипіли, коли вона наступала на них ногами. Більше всього Фелісія боялася боляче впасти з цієї ненадійної піраміди чи наробити галасу, який точно розбудить пані Дорсет. На щастя, дівчинці вдалося дістатися верхнього поверху без пригод. Придивившись до вікна, вона страшно зраділа. Воно відчинилося від вітру та тепер рама тихенько рухалася із сторони в сторону. Зібравшись з духом, Фелісія спочатку перелізла на підвіконня, а потім стрибнула у саме приміщення. Обережно посвітивши ліхтариком, вона побачила, що потрапила у якусь тісну комірку. Тут повсюди лежали старі коробки, на поличці стояв зламаний вентилятор, а на протилежній стороні розташовувалася велика старовинна картина на якій була зображена досить дивна сцена. В нічному лісі люди у старому одязі сиділи колом на землі, а в центрі перед ними виступала людиноподібна істота із козлячою головою. На її рогах висів вінок із зеленого листя. Схоже, що цей козлик щось пророкував людям, які зібралися довкола нього. Але від цієї великої картини Фелісії стало незручно, бо погляд мальованого Люцифера здавався надто живим і він немов пильно слідкував за діями дівчинки, чекаючи на щось. Від цього мороз пройшовся по шкірі Фелісії і вона змусила себе відірвати погляд від цієї картини.

Освітлюючи ліхтариком тісну кімнату, засипану старими речами, Фелісія почала обережно просуватися вздовж коробок, щоб нічого не перекинути та не наробити зайвого галасу. Підійшовши до протилежної стіни дівчинка побачила, що там міститься полиця, а на ній лежить книга. У цієї книги була чорна палітурка та золота оздоба, яка облетіла від часу та вологості. Назву вже не можна було розібрати. Фелісія спробувала взяти книгу до рук, але та навіть не поворохнулася з місця.

-Це ще що за дивина?- тихо прошепотіла собі під носа дівчина, намагаючись відірвати книгу від полички- Вона не скидається на таку важку. Так чому ж я не можу зняти її з полички?

Зробивши декілька спроб, дівчинка раптом вдавила книгу сильніше в стіну і тут сталася дивна річ. По-перше, книга із металічним звуком разом із поличкою підвелася вгору. А, по-друге, в стіні почувся рух незримих механізмів, які щось почали робити. Здивована Фелісія відступила на крок назад та відчула тихий рух позаду себе. Різко озирнувшись та навівши світло ліхтаря на картину, вона помітила, як та від'їжджає в сторону, відкриваючи потаємний прохід. Такого дівчинка точно не чекала у звичайному будинку якоїсь тривіальної жінки. Навіщо мати у будинку власну потаємну кімнату? Невже пані Дорсет приховує щось більше, ніж на це сподівалася сама Фелісія? Дівчинка відчувала важливість своєї знахідки, але страшно хвилювалася та боялася зробити перший крок у невідомість.

Сам прохід являв собою дивну діру в стіні розміром з саму картину, яка була частково забита старими гнилими дошками. Здається, що ніби цей прохід колись просто був дірою в стіні, яку наспіх намагалися залатати, а коли не вийшло, то приховали за дивною картиною. Обережно торкаючись дощок, Фелісія почала намагатися їх тихо відірвати. Піт котився по обличчю дівчинки, вона хвилювалася та боялася, що один невірний рух призведе до її остаточного викриття. Спочатку дошки не хотіли піддаватися їй, але трохи згодом старі іржаві цвяхи вилізли зі стіни. І так, одну за одною, Фелісія зняла дошки та втягнула їх через діру до себе, складаючи у кутку. Розширивши прохід якраз під свої розміри, дівчинка обережно протислася до нього та озирнулася.