Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

За картиною знаходилася не менш дивна кімната, яка нагадувала дівчинці стару комірку. Якби не світло ліхтаря, то їй би знову стало зле від спогадів про те, як власна матір тримала її у подібному місці багато разів за найменшу провину. Але так вічно тривати не могло і на цей раз дівчинка готова була боротися із темною стороною свого життя. Озирнувшись довкола, Фелісія побачила, що навпроти діри до стіни прибита стара дерев'яна панель. Від часу вона вкрилася павутинням, а гачки для одягу на ній заіржавіли та потьмяніли. Проте, замість одягу, на одному із цих гачків Фелісія помітила один-єдиний малесенький ключ червоного кольору. Підійшовши ближче та оглянувши його, дівчинка зрозуміла до чого слугує ця річ. Вона могла відкрити тільки невеличкий замок, тобто це був ключ від машини. Не розуміючи навіщо він їй взагалі потрібен, Фелісія зняла цей ключ з гачка та сховала до кишені. Оглянувши ще раз потаємну кімнату, дівчинка помітила ще одні двері у її протилежному кутку, засипані коробками із старим одягом. Фелісія почала розгрібати ці завали, плануючи дістатися до цих дверей та дізнатися, а що ж такого вони за собою приховують?

Переміщуючи коробки, дівчинка здивувалася, що в них знаходилося дуже багато одягу саме для маленьких дівчат. Але навіщо він потрібен жінці, яка живе самотньо вже декілька місяців? Можливо, що це якось пов'язано із жахливою втратою пані Дорсет та цією незрозумілою Карен, яку жінка фанатично шукала в кожній зустрічній дівчинці? Поки Фелісія нічого не розуміла та заплуталася остаточно. Вона й подумати не могла, що справа виявиться настільки складною вже від самого початку. Діставшись дверей, дівчинка спробувала їх відкрити, але вони не піддалися. Після численних спроб, Фелісія опустилася на коліна, посвітила ліхтариком у замкову щілину і побачила там іншу напівтемну кімнату. Багато деталей через щілину було неможливо роздивитися, проте Фелісія побачила саме головне. Навпроти зачинених дверей стояла маленька синя шафа, а на ній лежав заповітний червоний ключ. Той самий, яким сьогодні вранці пані Дорсет замкнула свій власний підвал. Потрібно було придумати спосіб дістатися до цієї кімнати. Що робити?

Поки Фелісія гарячково думала над новою складною головоломкою в яку потрапила, вона почула віддалені кроки. Ці кроки у повній тиші будинку лунали дуже моторошно і вони все наближалися та наближалися. Дівчинку кинуло у жар, а серце застугоніло в грудях. Треба було десь миттєво заховатися. Тому Фелісія швидко вискочила через діру, повернулася до першої кімнати, перескочила на шафи, плигнула вниз та кинулася у глибину декоративних кущиків. Вимкнувши ліхтарик та заплющивши очі, Фелісія почала благати, щоб її не помітила з вікна пані Дорсет. Нехай вона подумає, що завгодно, тільки не знає про те, що в її домі блукає Фелісія. Гілки кущів нещадно роздирали дівчинці руки та обличчя, але вона терпіла та не рухалася. До її вух долинув звук дверей, що відчинилися, а далі із вікна пролунав тихий жіночий голос:

-Хто тут? Я чула чиїсь кроки, чийсь шепіт, а речі не на своїх місцях.

Цікаво, подумала Фелісія, а як пані Дорсет взагалі могла знати, що речі не на своїх місцях? У цій кімнаті панував хаос без натяку на організацію. Мабуть, вся справа лише в картині, що була відчинена. Оце й підвело Фелісію. Але в неї не було часу розбиратися з тим, як змусити механізм зачинити потаємні двері. В цей час з вікна вдарив промінь сліпучого жовтого ліхтаря. Бідна Фелісія вся затремтіла від страху та ще сильніше подумки почала благати, щоб її не помітили. Пані Дорсет була у довгому нічному халаті з темного оксамиту, а її волосся було вологим, немов вона тільки з душу вийшла. Невже ця жінка не спала цієї ночі? А Фелісія була теж дурепою, що так спокійно гуляла чужою територією, ніби тут ніхто не живе. На якусь мить вона дійсно про це забула, загравшись в детектива. І тепер сильно жалкувала про це. Дорсет посвітила ліхтарем на всі боки, а її зелені запалі очі зараз сильно нагадували Фелісії очі хижої кішки, яка готова була терпляче чекати білі нірки на дурненьку мишку. Саме такою мишкою зараз відчувала себе Фелісія. Але, на щастя, Дорсет нічого не побачила. Вона повернулася до кімнати і Фелісія почула її бурмотіння:

-Я чую тебе. Твої кроки по всьому дому. Вночі найчастіше. Нащо ти ходиш? Нащо мене терзаєш? Це саме ти речі змінюєш місцями, намагаєшся мене заплутати. Я бачу тебе в дзеркалах та вікнах, у моєму саду та в кімнатах. Твій шепіт переслідує мене повсюди. Ти змушуєш мене переживати їхню смерть знову та знову кожної ночі. Ти катуєш мене голосами рідних у моєму власному будинку. Але чи то вони говорять зі мною, чи то ти вдаєш їх, щоб змусити мене страждати? Я вже стільки для тебе зробила, я благала, щоб ти повернув мені хоч кого-небудь з них .... Хоча б її. Але тобі всього замало, ти вимагаєш більше та більше. І я дам тобі все, лише виконай свою обіцянку. Я продам і душу свою цілком, бо заради цього мені не шкода ні себе, ні інших.

Фелісія почула, як жінка зазирає до кожного куточку кімнати, рухає старі коробки, шукає порушника свого спокою і весь час то сміється, то плаче, а тремтячим голосом продовжувала говорити дивні слова сама до себе:

-І Господь Бог промовив до жінки: "Що це ти наробила, грішна?" А жінка й відповіла йому: "Змій спокусив мене і я їла з рук його...." І заплакали архангели, коли брата їхнього та його послідовників вигнали із Раю. І стали ці занепалі янголи на землі видатними демонами, а найславетніший з них - Люцифер, той, що правою рукою Бога служив. Що є Бог, а що Диявол? Добро та зло, життя і смерть, щастя й нещастя, світло та морок - рівнозначні поняття. Мій гріх лежить у тому, що руку Сатані я тисла, але чи вибор є? До Бога у молитві, в першу чергу, звертаєшся у годину лиху, але Бог лишився безучасним до мого горя. А там, де безсилий Бог - всесильний Диявол. Проте, раз уклавши угоду кров'ю, ти назавжди будеш слугою пекельного володаря і він не відпустить своїх жертв так легко. Смерть жорстока, вона відбирає саме цінне від нас. Смерть можновладна, але я змушу її відступити. Я спокушена Дияволом була, я відчувала страх та гіркоту втрати, але зараз готова довершити те, що почала. Все лише заради неї. Неї одної та більш нікого.