Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Голос пані Дорсет почав віддалятися, рухаючись кудись углиб її власного будинку. Схоже, що поринувши у якісь власні шалені думки, дивна жінка забула вже про те, що хтось вдерся до її будинку в нічну пору. Важко дихаючи, Фелісія вилізла із кущів та підвелася на тремтячих ногах, рукою прикриваючи світло від свого ліхтарика. У голові дівчинки роїлася ціла купа хаотичних думок. Свідком чого вона тільки що стала? Невже пані Дорсет піднімала релігійні питання та ставила під сумнів владу Бога, схиляючись до темних сил цього світу? Слова жінки здавалися моторошними та незрозумілими для Фелісії, яка зовсім заплуталася в усьому. Вона б охоче повірила в те, що Дорсет зійшла з розуму, але дівчинка сама готова була присягнутися, що бачила Сатану вже двічі за сьогоднішню ніч. Він стояв у вікна, ніби спеціально вказав їй шлях до потаємної кімнати. І він же був на тій картині, що маскувала потрібний прохід. Навіщо Дияволу допомагати дівчинці розкривати таємниці пані Дорсет? Яка його роль в усіх цих подіях?

Це все нісенітниці, вирішила для самої себе Фелісія. Сатани не існує, це все брехливі чутки дорослих, щоб лякати дітей. А вона вже вийшла з того віку, щоб боятися та вірити у подібні ілюзії. Вона тут, бо сама хотіла розкрити секрети божевільної жінки і не завагається це зробити. І жодні сили, чи світлі, чи темні, не мають на неї впливу. Тому Фелісія рішуче повернулася до автомобіля пані Дорсет, дістала з кишені маленького ключа і вставила його у замкову щілину багажника. Повернувши ключ, Фелісія почула тихеньке клацання і спробувала відчинити задню частину машини. Коли вона це зробила, то в ніс їй вдарив жахливий запах гнилі та смерті. Дівчинка відсахнулася від страху, побачивши, що багажник переповнений купою брудного дитячого одягу, який вщент просяк засохлою кров'ю. Цей одяг місцями вже згнив або порвався і виникало питання як довго він тут зберігався. Судячи по жахливому запаху, його зняли прямо з трупів, що пролежали надто довго у якомусь вогкому місці. Серце Фелісії шалено забилося від усвідомлення того, куди вона насправді потрапила. У самісіньке серце того місця, де якраз і викрадали дітей. І вбивця вдало маскувався під маскою привітної та дивакуватої пані Дорсет, яку всі шкодували та підтримували. Ніхто й не міг подумати, що вона може виявитися небезпечною особою. Здавалося, що перед Фелісією були важливі речові докази у справі про зникнення дітей по всьому містечку. Достатньо тільки втекти та все розповісти поліцейським. Але дівчинка не могла зараз просто взяти та піти. Вона, раптом, пригадала обличчя наляканого Корі Флойда з листівки про розшук і їй стало його неймовірно шкода. Що, якщо це він кричав там за дверима? Тоді саме вона повинна знайти спосіб визволити хлопчика та витягнути його на волю.

В світлі ліхтарика серед кривавого одягу блиснув якийсь металічний предмет. Придивившись, Фелісія помітила, що це був саморобний магніт. З такими в школі полюбляли гратися хлопчаки, показуючи різні фокуси із притяганням залізних речей. Ця річ була чимось подібним. Вочевидь, вона належала комусь із вбитих дітлахів і зберігалася весь цей час у кишені. Дівчинка обережно розгорнула криваві ганчірки та взяла до рук цей магніт. Раптом, дівчинку із силою схопила за плече рука та розвернула довкола її осі. Вона здригнулася та скрикнула від страху, побачивши прямо перед собою бліде обличчя Дорсет, порізане старими шрамами, із гнівним виразом. Фелісія заклякла і не знала, що їй робити. В цей час Дорсет гнівно прошипіла:

-Карен, чому ти досі не в ліжку? Чому ти така неслухняна дівчинка? Ти змушуєш мене лютувати через свою безвідповідальність. Ти ... Повинна.... Слухатися .... Власну .... Матір!

Із цими словами Дорсет нанесла болючий удар Фелісії у обличчя власним кулаком, від чого дівчинка впала на суху траву довкола автомобіля. Кров бризнула з її носа, а весь світ здавалося почорнів та затремтів. Голова паморочилась, біль хвилями протікав скронями та обличчям, судомами відкликаючись по всьому тілу. Підвівши погляд, Фелісія страшно злякалася. На якусь мить їй здалося, що висока жінка перетворилася на моторошну відьму. Її шкіра була гнилою та вкритою язвами, очі червоними та безжальними, волосся сплуталося, а руки з гострими пазурами замахувалися для нового удару. Спочатку Фелісії було дуже страшно і вона хотіла скрутитися на травичці, закрити голову руками та благати Бога, щоб все виявилося лише страшним сном і наступної миті вона прокинеться у своєму комфортному ліжку. Але удари розлюченої жінки та її гнівне божевільне шипіння не припинялися. Тіло дівчинки відчувало жахливий біль від кожного нового удару рук Дорсет. І раптом, це пробудило дику звірину в самій Фелісії. Скричавши не своїм голосом, дівчинка схопилася на ноги та жбурнула ключем від машини прямо в лоба нападниці. Та зойкнула і схопилася за скривавлене обличчя. Зловісно втішившись своєму вчинкові, Фелісія швидко кинулася тікати вздовж будинку. Все її тіло сильно боліло, кров продовжувала стікати по обличчю, але дівчинка змусила себе бігти далі, обігнувши будинок, вилізти на вершину одного із дерев та сховатися серед його листя Схованка була не надійною, але Фелісія сподівалася, що її тут не помітять. Нормальна дитина вже давно б втекла подалі від божевільної жінки, але у Фелісії всередині прокинулося маленьке чортеня,через яке вона весь час страждала від батьків та вчителів. Тому Дорсет, ця клята відьма, не змусить її боятися та відступати від власних починань. Фелісія не збиралася здаватися. Вимкнувши ліхтарик, вона лягла пластом на товсту гілку старої груші, затисла власний ніс, щоб спинити кровотечу та постаралася не дихати гучно.

Трохи згодом прибігла захекана Дорсет, яка виглядала страшно від того, що із розбитого ключем лоба зараз на її обличчя стікали струмочки крові. Кров, вкупі із шрамами на обличчі, зробила із жінки гротескну подобу міфічного розлюченого чудовиська. Гарячково бігаючи у сутінках саду, жінка озивалася до дівчинки:

-Я знаю, що ти не Карен. О, ні, ти не вона. Ти - Люцифер. Раз за разом мене обманюєш, приймаєш її вигляд, обіцяєш, що допоможеш. А сам терзаєш мою душу і отримуєш від цього насолоду. Чи замало тобі моєї душі? Для тебе мені нічого не шкода, я лиш прошу мою Карен. Більше нічого. Для тебе це малість, а для мене цілий світ. Поверни Карен, дай місяць на наше щастя, а потім забирай мене. Я знаю, що ти десь тут. Ти ніколи мене не полишаєш. І я тебе віднайду. Зловлю за твої роги, припну до стінки твою лукаву морду, виколю очі, бо де виконання твоєї обіцянки? Я принесу ще жертв, лише дай свою відповідь.