Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Я здивовано подивилася на наставника. Він же не пропонує тягти із собою нарізку з нежиті? І в чому її зберігати? У сумках, поряд з їжею та одягом? Мене аж пересмикнуло, коли я це уявила.

- Може ще подумаємо, - запропонувала я. - І до речі, якщо хтось тут дійсно пройшов і зустрівся з цією гидотою, то він повинен був повідомити магічне співтовариство про новий небезпечний вид нежиті. А так, як магам нічого про це невідомо, то можна припустити, що запропонований тобою варіант не дуже дієвий. Або ж цей хтось наштовхнувся на нашого красеня.

- Чи взагалі ще на когось дужчого, - похмуро додав Абігор і стомлено озирнувся навкруги. - Ми втрачаємо час. Вже повністю розвиднилось, а ми ані на крок не зрушилися з місця.

Так, дійсно, приглушене хмарами сонце боязко, але освітлювало навколишню місцевість. Можна було розглянути в найдрібніших подробицях залиту чорною кров'ю полянку, на якій зупинилася наша компанія, мою сорочку, просочену цією ж кров'ю, тварюку, що не піддається знищенню, спантеличеного цим явищем Абігора, застиглих двома істуканами магічних коней і майже догоріле вогнище.

До речі, не завадило б хмизу підкинути. Поряд з вогнем почуваєш себе комфортніше, чи що.  Розмірковуючи над цим, я пішла до звалених в купу сухих гілок, але заплутавшись в скинутій сорочці, трохи сама не влетіла у вогнище.

- А що б тебе! - прошипіла я, потім із злістю згребла непридатний предмет гардеробу і кинула його у вогнище. Тієї ж миті полум'я обхопило тканину і, піднявшись на кілька секунд вгору метровим стовпом, так само різко опало, пожираючи свою жертву.

- Безодня! - здивовано вигукнув Абігор. - З якого матеріалу пошита твоя сорочка?!

- З эльфийского шовку, - прибито відповіла я.

- Не даремно я недолюблював цих самозакоханих вухастиків!

- По-перше, ти взагалі нікого не любиш, - не зрозуміло, чому стала я на захист ельфів. - А по-друге, справа не в тканині, цей шовк не повинен був так горіти, швидше за все, це через кров - сорочка повністю нею просочилася.

- Через кров, говориш… - задумливо протягнув Гор і, наблизившись до вогнища, ткнув в полум'я мечем з нанизаною на лезо відрубаною кінцівкою. Полум'я миттєво спалахнувши, охопило нову жертву. Через декілька секунд від неї не залишилося і сліду, тільки лезо меча злегка потемніло.

- Дуже цікаво, - прокоментував подію Карро і, увіткнувши меч в землю, кинувся до своїх сумок.

Назад він повернувся з маленькою порожньою пляшкою. Помітивши мій здивований погляд, пояснив:

- Потрібно б узяти зразки крові про всяк випадок.

Але коли хлопець підійшов до тушки, що частково відновилася, то завмер в нерішучості.

- Ну? - поквапила я його, оскільки мені вже не терпілося спалити цю мерзенність і забратися, куди чимдалі з проклятих боліт.

- Не заважай! - відмахнувся Абігор, але при цьому не квапився діяти. - Є у мене деякі сумніви… якщо ця істота поглинала магію, то…

Він ненадовго замислився, а потім, обернувшись до мене, попросив застосувати яке-небудь заклинання. Відверто кажучи, його прохання злегка здивувало, проте я клацнула пальцями бажаючи створити світляка. Але нічого не вийшло! Спробувала створити ще пару невеликих заклинань, але теж марно. Я в жаху втупилася на наставника.

- Цікаво, - похмуро прокоментував ситуацію той. - А що зі зміною іпостасі?

Я слухняно перевірила можливість перевтілення і завмерла в передшоковому стані - мій демон не відгукувався на заклик, і взагалі я його не відчувала!

- Я не можу до нього докричатися, - сказала я хрипким від страху голосом, а потім засипала хлопця питаннями. - З цим можна щось зробити? Це ж не назавжди? А раптом назавжди? І що мені тепер робити?

- Відповідаю на все і відразу: не знаю! - сказав Абігор і, викликавши невеликого світляка, продовжив. - Зрозуміло тільки одне - з нас двох лише я можу чаклувати, але мені треба підживитися магією, оскільки свій резерв розтратив на контур і трохи на саму тварюку. Звісно, запас і сам скоро відновиться, але у мене з'явилася ідея, як забратися від сюди вже сьогодні і для цього дуже треба хоч трохи поповнити сили зараз.

- І де ти їх візьмеш? - підозріло запитала я, але, чесне слово, краще б промовчала.

- Ти мені їх даси, - хитро посміхнувшись, відповів Карро. - Хоч ти магією зараз не володієш, але однаково я її відчуваю в тобі. А оскільки найближчим часом (сподіватимемося, що твої магканали не заблокувалися назавжди) чаклувати ти не зможеш, то найдієвіший вихід – поділитися з тим, хто зможе правильно розпорядитися силою!

- А ще, - вирішив добити мене наставник, простягаючи пляшку і задоволено посміхаючись, - ти набереш кров. Якщо блокування твоїх здібностей нікуди не подінеться, доведеться розбиратися з цим в Ніваріумі, і там дуже згодиться зібраний матеріал.

Перебуваючи під враженням від того, що мені повідомив наставник, я пішла добувати зразки для дослідження. Завдання ускладнювалося тим, що майже усі рани на монстрові вже затягнулися, а сама кров була в'язкою, смердючою і набиратися у баночку не хотіла. Щоб якось себе відволікти від неприємного зайняття вирішила розпитати Абігора:

- Ти казав, у тебе є ідея як в рекордні терміни вибратися з боліт, в чому вона полягає?