Читати книгу - "Несподівана вакансія"

По щоках Жирка котилися сльози, організм його зраджував. (Це було так само, як і тоді, коли він упісявся, злякавшись Саймона Прайса, і гарячий струмінь стікав йому по нозі в шкарпетку.) Солоні краплі дощем опадали йому на груди.

Він не переставав уявляти похорон. Крихітна домовинка.

Він не хотів робити цього, коли малий був поблизу.

Чи колись його відпустить цей гріх за мертву дитину?

—  То ти втік, — холодно промовила Тесса крізь його сльози.

Вона молилася й просила Бога, щоб знайти його живим, але огида переважувала тепер усі інші її почуття. Сльози Жирка не зворушили її. Вона вже звикла до чоловічих сліз. Якась часточка Тесси навіть жаліла, що після всього він, зрештою, не кинувся в річку.

—  Кристал розповіла поліції, що ви з нею були в кущах. Невже ви залишили хлопчика просто так, напризволяще?

Жиркові відняло мову. Він не міг повірити, що вона така жорстока. Невже вона не розуміє, що всередині нього бушує порожнеча, жах, відраза?

—  Ну, сподіваюся, що вона хоч завагітніє від тебе. — сказала Тесса. — Так у неї буде хоч щось, заради чого можна жити далі.

На кожному повороті Жирко думав, що вона везе його додому. Найбільше він боявся Каббі, хоч тепер вони обоє були йому страшні. Він хотів вилізти з машини, але Тесса заблокувала всі двері.

Вона різко звернула і загальмувала. Жирко, вчепившись за сидіння, побачив, що вони стоять на придорожній стоянці біля ярвілської об’їзної дороги. Налякавшись, що Тесса зараз скомандує йому вийти, Жирко повернув до неї спухле обличчя.

—  Твоїй біологічній матері, — почала вона, дивлячись на нього так, як ніколи досі, без жодного натяку на жалість чи доброту, — було чотирнадцять. З того, що нам розповідали, у нас склалося враження, що вона доволі розумна дівчина з середнього класу. Вона навідріз відмовилася сказати, хто твій батько. Ніхто не знав, чи вона так прикривала свого неповнолітнього коханця, а чи щось гірше. Усе це нам розповіли на той випадок, якщо в тебе будуть розумові чи фізичні відхилення. На той випадок, — чітко артикулювала Тесса як учителька, що докладно загострює увагу на питанні, яке точно буде в контрольній, — якщо ти народився в результаті інцесту.

Він відвернувся і весь аж зіщулився. Краще б його застрелили.

—  Я відчайдушно хотіла тебе всиновити, — вела далі Тесса. — Відчайдушно. Але тато був дуже хворий. Він сказав мені: «Я не можу цього зробити. Боюся нашкодити дитині. Спершу мушу видужати: я не зможу і лікуватися, і піднімати дитину на ноги».

—  Але я так сильно хотіла тебе всиновити, що натиснула на нього, аби він збрехав соцпрацівникам, щоб сказав, що почувається добре, що цілком здоровий і щасливий. Ми привезли тебе додому, ти був малюсінький і недорозвинений, а на п’яту ніч батько вислизнув з ліжка, пішов у гараж, надів шланг на вихлопну трубу і спробував покінчити з собою, бо йому здалося, що він тебе задушив. Він дивом не загинув.

—  Тому за поганий початок ваших з батьком стосунків можеш звинувачувати мене, — додала Тесса, — а може, й за все, що сталося відтоді. Але слухай, що я тобі скажу, Стюарте. Твій тато все життя брав на себе відповідальність за те, чого ніколи не вчиняв. Не думаю, що ти зможеш оцінити таку його відвагу. Але, — її голос нарешті задрижав, і він почув ту маму, до якої звик, — він любить тебе, Стюарте.

Вона додала цю брехню, бо просто не могла інакше. Того вечора Тесса уперше зрозуміла, що це й справді брехня і що всі її вчинки, усі самонавіювання, мовляв, так буде краще — не що інше, як сліпий егоїзм, що сіяв довкола безлад і біду. «Та чи легко дізнатись, котрі зірки уже мертві? — подумала вона, глянувши на небо. — І яка людина зможе витримати, дізнавшись, що вони всі — мертві?»

Вона завела мотор, перемкнула передачу, і вони знову виїхали на об’їзну дорогу.

—  Я не хочу на Поля, — сказав Жирко, смертельно налякавшись.

—  Ми не їдемо на Поля, — відповіла Тесса. — Я везу тебе додому.

IV

Поліція нарешті підібрала Кристал Відон, коли вона, як причинна, бігала уздовж берега річки на краю Пеґфорда і надірваним голосом кликала братика. Поліціянтка, що підійшла до неї, назвала її на ім’я і спробувала обережно повідомити їй про трагедію, та Кристал все одно дала волю рукам, і її, врешті-решт, довелося майже заштовхувати в машину. Кристал не помітила, як Жирко зник між дерев: він для неї більше не існував.

Поліцейські привезли Кристал додому, але коли вони постукали в двері, Террі відмовилася відчиняти. Вона помітила їх крізь вікно нагорі і подумала, що Кристал скоїла непоправне й непростиме: випатякала копам, що в них удома переховують принесені Оббо сумки з гашишом. Террі витягла важезні сумки нагору, поки поліція стукала у двері, і відчинила аж тоді, коли зрозуміла, що вже нема куди подітися.

—  Шо вам треба?! — закричала вона крізь шпаринку в дверях.

Поліціянтка тричі просила Террі дозволу зайти, але та відмовлялася, допитуючись, чого їм треба. Вже й кілька сусідів почали визирати з вікон. Навіть коли поліціянтка сказала: «Ми з приводу вашого сина, Роббі», — Террі так нічого й не зрозуміла.

—  З ним всьо о’кей. Шо з ним може статись? Він гуляє з Кристал.

Але тут вона побачила Кристал, яка не схотіла сидіти в машині і вже дійшла майже до середини садової доріжки. Погляд Террі опустився на ноги Кристал: туди в присутності чужаків завжди чіплявся Роббі.

Террі кулею вилетіла з хати, простягши руки-клешні; поліціянтка мусила схопити її за стан і відтягти від Кристал, щоб Террі не подряпала їй обличчя.

—  Ах ти сучко мала, стерво, шо ти зробила з Роббі?

Кристал відсахнулася від них, прожогом метнулася до хати і затраснула за собою двері.

—  Йо-пе-ре-се-те!.. — пробурмотів поліцейський.

За кілька миль звідти, на вулиці Надії, Кей і Ґая Бадени стояли одна навпроти одної в темному коридорі. Їм обом бракувало зросту, щоб замінити лампочку, яка перегоріла ще кілька днів тому, а драбини в них не було. Увесь день вони сварилися, тоді майже мирилися, тоді знову сварилися. І ось, у мить, коли вони вже були на межі