Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

—Мій світ не нікчемний! —голосно вигукнула я, штовхаючи чоловіка у груди.

Замість того, аби скорчитись від болю або хоча б відступити, він обійняв мене за талію однією рукою, а іншою притягнув до себе за потилицю. Коли наші губи зіштовхнулись, мої ноги затремтіли та відмовились слухатись. Густав дбайливо притиснув мене до себе, не дозволяючи звалитись прямо у цьому чортовому саду. Відчуття, ніби він цілує мене прямо зараз і усе це не якийсь сон.

Спочатку поцілунок був болісним та приємним, але варто було чоловікові проникнути до мого рота язиком, як з губ зірвався стогін. Я й не відразу зрозуміла, що ці жалібні звуки створювала я. Ай все, горить хата, нехай горить й сарай!

Як тільки я зібралась віддатись йому тут і зараз, картинки знову забігали перед очима.

Он я разом із дівчатами, котрі дали мені електронку, лізу на терасу до Густава, он ми з ним... оууу, не погано. Ось тут я божеволію, скандал з скандалом на скандалі. Бідний дракон, йому, напевно, важко з такою, як я.

Тепер я знаходилась у своїй кімнаті, безбожно проливаючи сльози за Густавом, що рушив до кордонів. Люцій... а як же без нього. Бачу, як лізу через вікно разом з Ванессою, потім знову Густав, Ванесса, Люцій, купа людей, і усе це пролітає з шаленою швидкістю. Голова почала паморочитись, ніби я на каруселі “Сонечко” гойдалась з годинку.

І ось, я в дивовижній сукні,але зі сльозами на очах, стою поруч з холодним та відстороненим Густавом.

—Ти сама завдаєш собі цього болю. Зараз ми повернемось і ти з посмішкою на обличчі зайдеш в портал. І ніколи сюди не повернешся! —надто легко відрікся чоловік. Надто легко відмовився від мене.

Але... що я хотіла, вимагаючи “негайно вигнати усіх дівчат”? Він відразу сказав, що ніколи не зраджуватиме традиціям, а я надто самозакохана, аби ділити його з іншими.

—Не... не підходь.

Картинка була досить розмитою, мов я дивилась у водну гладь, та відчуття настільки сильні, ніби я знову переживаю увесь цей біль. Коли горло почало нещасно палити, відчула, як починаю задихатись.

Знову все поплило, а мене почало нудити. Ще трохи, і я не витримаю цього.

Я стояла у невеличкій вітальні навпроти Густава та Його Величності, ледь стримуючи сльози.

Востаннє кинувши погляд на спадкоємця, що уважно слідкував за кожним моїм рухом, швидко кинулась до порталу, аби ненароком не передумати.

—Стій! —гукнув портальник, хапаючи мене за поділ сукні та відриваючи шматок. І, можливо, я б зупинилась, якби мене силою не засмоктало у вир.