Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Затріпотівши віями, я не одразу зрозуміла, де знаходжусь. І що це взагалі було? Неначе довгий, чіткий сон, після якого плутаєш реальність з міражем.

Варто було очам звикнути до дійства, що відбувалось навколо, я побачила поруч Густава, що зухвало посміхався.

—Тепер ти мені віриш? —запитав, не зводячи очей. Я озирнулась, намагаючись знайти поглядом маму, але ні її, ні Його Величності не було. Як і Гільди, яку я назвала шаманкою та відьмою, що гроші з чесних людей... кхм, драконів здирає.

Відповісти я не змогла, так як нудота стрімко підкочувала до горла. О ні. Ні ні ні. Тільки не кажіть, що мене прямо при ньому... от чорт!

Перший блювотний позив був без мого сніданку, на щастя, але це змусило мене перевернутись на бік та схилитись над ідеальним червоним килимком. Дожилась, чорт його забирай.

—Гільда попереджала, що і таке цілком можливе. —надто спокійно мовив Густав, дістаючи звідкись невеличку миску з дерева. Мозок, побачивши “зелене світло”, не став зупиняти організм і в наступну мить уся їжа за сьогодні опинилась в мисці.

Хриплий стогін зірвався з моїх губ, адже такого сорому я ще ніколи не відчувала.

—Тобі немає чого соромитись. —Густав притримував моє волосся, а як тільки я підійняла голову, дбайливо витер рот хусточкою. —Все ж не чужі.

—Що це таке було?

—Мої спогади. Ну і твоїх трішки.

Досить наполегливо, але м’яко натиснувши на мої плечі, він знову змусив лежати безвільною лялькою. Та і я не була сильно проти, адже почувалась, м’яко кажучи, кепсько.

—На жаль, повернути пам’ять тобі не можливо. Але й залишити усе так, як є, я не можу.

Густав встав, збираючись вийти, але заперечно похитала головою.

—Я хочу знати усе! В подробицях.

—Я ж щойно усе показав, аби не розповідати. —його брови здивовано підійнялись догори, але сам все ж взяв стілець та підсунув ближче до дивану.

—Моя мама. Як вона до всього цього причетна?

—Ти дійсно хочеш про це говорити? Замість того, аби розібратись в тому, що відбувається між нами, ти вирішила зіграти роль героїні-рятівниці і подбати про інших?

Раптова злість з його боку стала для мене досить несподіваною, тому усе, що я могла, це плескати очима. З чого б так злитись? Якщо пам’ять мені не зраджує, то це він став причиною, по якій я повернулась!

—Гаразд, я не правий. ЦЕ ти хотіла почути?

Він різко підвівся зі свого стільчика, від чого він голосно грюкнувся об підлогу.

—Та я бігаю за тобою, мов хлопчисько, а ти лише носом крутиш. Я зрозумів свою помилку, і роблю усе, аби згладити провину. Ти ж за собою нічого не помічаєш. Абсолютно! Всі погані, а ти хороша. Всі не виховані, а ти приклад для наслідування.

Ось, що значить бути драконом. Ось що значить період пересичення після цукерково-букетного. Ось що значить, заплющувати очі на всі його провини.

—Ну вибачте, ваша високість, що вам така простолюдинка сподобалась. Я на ваше серце не зазіхаю. Валіть звідси і шукайте кращої долі, якщо в планах продовжуєте кидати усі гріхи світу на мене.

Відвернувшись до нього спиною, я заплющила очі та міцно прикусила губу, намагаючись думати лише про те, що й бачити його не хочу. Не вистачало ще, аби він в моїй голові знайшов хоч натяк на біль.

Та як тільки двері грюкнули, з очей бризнули сльози. Ну і в чому моя провина цього разу? Що я знову зробила не так? І невже хвилюватись за матір у цьому дурному світі — це теж погано?

Я не з тих дівчат, що після сварки почнуть своє: “Він ні в чому не винен. Він розтоптав мене, але він такий хороший!” Ні! Я не така! Тому... та пішов він! Якось і без нього впораюсь. Головне назад додому повернутись і маму прихопити.

Злісно стерши з обличчя солоні краплі, я підвелась, і саме цієї миті до мене зайшли дві дівчини у сірих простеньких сукнях. Вони досить швидко забрали миску, склянки з водою, поставили стільчик на місце та протерли стіл. Я ж увесь час дивилась на них, думаючи, як їм тут служиться. Може, теж стати служницею? Якщо Густав мене додому не відпустить, то вже краще столи витирати, ніж його бранкою бути та з наложницями ділити.

Я не настільки себе зневажаю, аби після того, як він з однією в ліжку потискається, бігти і кидатись на шию зі словами кохання.

—Чи бажаєте чогось, мосьє? —запитала одна з дівчат, стаючи навпроти.

—Ні, дякую. —відмовила, нетерпляче чекаючи, коли вони підуть звідси.

Але дівчата, мов на зло, продовжували ходити по кімнаті, чи то дійсно прибираючи, чи то тільки роблячи вигляд. Адже увесь час вони кидали на мене погляди, немов оцінюючи. Що, теж цікаво, заради кого Густав в інший світ подався?

—Вийдіть, я хочу побути сама. —коротко, але ясно мовила, підкреслюючи слова злим поглядом. Ще не вистачало з ось цими двома панькатись.

Було помітно, як неохоче вони йшли до дверей. Ну звісно, таку роботу їм зірвала!

Перечекавши ще деякий час, прочинила двері та вже хотіла покинути кімнату, але два стражника відразу ж перейшли мені дорогу.

—Не дозволено. —грубим голосом мовив один, а інший очей не зводив, мов робот.

Зрозуміло, двом бугаям я точно не рівня. Але коли це я здавалась?

Мило посміхнувшись охороні, знову прошмигнула до кімнати та побігла до вікна. На моє щастя, не так вже й високо. Але на моє нещастя, простирадл тут немає.

Знову відчинивши двері, вже набагато суворіше глянула на двох хлопців.

—Я хочу відпочити. Нехай мені принесуть постіль і подушку.

—Не дозволено. —все тою ж інтонацією мовив чоловік, навіть голови у мій бік не повертаючи.

—Ти мене не чуєш? Кажу, йди і принеси мені постіль, доки я тобою вкриватись не почала.

Мовивши це, лише потім зрозуміла, як прозвучало. От же халепа!

Чоловіки почали реготати, поводячи себе, мов хлопці у дев’ятому класі. Дурні!

—Відпустіть її.

О, ось так би відразу. Тільки питання, що тут сам король забув?

—Ваша Величність. —в пам’ять прорізались поклони, які нам старанно розжовувала професорка Доротті. Нехай і незграбно, та все ж я схилила голову та чинно склала руки, трохи злинаючи колінця.