Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

Пан Меррил, досвідчений дипломат, вишуканий і чепуристий, немов парижанин, неспокійно засовався в кріслі та глянув на своїх співрозмовників хитрим поглядом, який аж ніяк не свідчив про войовничі наміри. Хоча у нього також був зуб на Френка — той свого часу відмовився провести свою дорогу повз крамницю Меррила — він із цікавістю спостерігав за успіхами цього махляра, і йому неприємно було брати участь у якійсь змові проти нього. Однак, оскільки він уже був присутній на цій нараді, відмовчуватися не годилося.

— Мій фінансовий агент, пан Гілл, не так давно позичив пану Ковпервуду кількасот тисяч, — сказав він, нарешті, доволі нерішуче. — Ймовірно, у нього є чимало й інших боргів.

Пан Генд нетерпляче ворухнувся.

— Ковпервуд і Третьому національному та «Лейк-сіті» винен стільки ж, якщо не більше, — сказав він. — Я знаю, де він узяв ще півмільйона доларів, про які тут ніхто не згадував: у полковника Баллінгера двісті тисяч і стільки ж — у Ентоні Івера. Потім у «Торгово-скотопромисловому банку» ніяк не менше ста п’ятдесяти тисяч.

Арніл тут же полічив подумки, що Френк, таким чином, заборгував за онкольні позики приблизно три мільйони.

— Це — ще не всі дані, — сказав він вагомо та не­квапливо. — Нам слід побесідувати сьогодні ввечері з головами правлінь наших банків і доповнити картину. Не хочу проявляти жорстокість стосовно будь-кого, але наше власне становище — дуже серйозне. Якщо не вживемо невідкладних заходів, «Гелл і Стекпол» завтра збанкрутують. Всі ми, природно, боргуємо нашим банкам, і наш святий обов’язок у міру сил допомогти їм. Певною мірою тут порушена честь Чикаґо і його репутація великого фінансового центру. Як я вже казав пану Стекполу та пану Геллу, я особисто в цю справу більше нічого вкласти не можу. Ймовірно, і ви перебуваєте в такому ж становищі. У реальних умовах можемо тільки розраховувати на банки, а вони, мабуть, видали так багато позик під цінні папери, що тепер самі відчувають фінансові труднощі. В усілякому разі, так складається ситуація з «Лейк-сіті Нейшнл» і кредитною спілкою «Дуґлас».

— Така ситуація майже з усіма банками, — додав Генд.

Шрайхарт і Меррил кивнули, підтверджуючи його слова.

— Наскільки я знаю, у нас немає ніяких зобов’язань пред паном Ковпервудом, — продовжував Арніл після короткої, але багатозначної паузи. — Як справедливо вказав сьогодні пан Шрайхарт, він користується будь-якою нагодою, щоб нашкодити нам. Мабуть, він ще не зумів повернути банкам позики, про які тут згадувалося. Чому б не вимагати їх зараз? Це зміцнить місцеві банки, і тоді вони, ймовірно, зможуть прийти нам на допомогу. Втім, Ковпервуд зараз навряд чи спроможний погасити свою заборгованість.

Пан Арніл особисто не відчував до Френка особливої неприязні. Але Генд, Меррил і Шрайхарт були його друзями і бачили в ньому провідника фінансових кіл міста. Піднесення Ковпервуда, його наполеонівські замашки ставили під загрозу престиж Арніла. Він промовляв, ні на кого не дивлячись, і посилено тарабанив пальцями по столу. Решта троє, не зводячи з нього очей, напружено слухали, чудово розуміючи, куди він хилить.

— Блискуча, воістину блискуча думка! — вигукнув Шрайхарт. — Я — за будь-яку пропозицію, що дозволить нам позбутися цього суб’єкта. Як кажуть, немає лиха без добра. Якби не створилася тепер така ситуація, невідомо, скільки б нам ще довелося його терпіти. І в будь-якому разі вимога про повернення позик допоможе нам упоратися з труднощами.

— Вважаю цей хід правильним, — зауважив Генд. — На таких умовах я готовий підтримати Гелла та Стекпола.

— Я також не заперечую, — сказав Меррил. — Мені тільки здається, — додав він, — що будь-яке наше рішення не треба замовчувати.

— Що ж, давайте запросимо сюди банкірів, — запропонував Шрайхарт, — дізнаємося точно, скільки і кому винен Ковпервуд і які будуть потрібні суми на те, щоб підтримати «Гелла та Стекпола». Ось тоді ми і доведемо все до відома Ковпервуда.

Генд ствердно кивнув і зиркнув на свій великий, без смаку гравійований золотий годинник.

— Гадаю, — сказав він, — що ми, нарешті, знайшли вихід із становиша. Пропоную також викликати Кандіша та Крамера (він мав на увазі голову і секретаря фондової біржі), а також Сімса з кредитної спілки «Дуґлас», тоді ми швидко з’ясуємо все, що нам треба.

Вирішено було зібратися в бібліотеці Арніла. Задзвонили телефони, полетіли телеграми, на всі боки помчали посильні. Сателіти чотирьох фінансових світил і сторожові пси місцевих казначейств скликалися, щоб докласти свою руку до цього прийнятого потай рішення, бо ніхто не сумнівався, що вони не посміють ослухатися.

49. Рада олімпійців

О восьмій годині вечора, коли мала відбутися нарада, весь фінансовий світ Чикаґо неабияк розхвилювався. Не на жарт — самі панове Генд, Шрайхарт, Меррил та Арніл забили на сполох! Рівно о пів на восьму зацокали підкови, й елегантні, ошатні екіпажі, брязкаючи збруєю, стали під’їжджати до солідних особняків, щоб доставити звідти до будинку пана Арніла голову або щонайменше члена правління того чи іншого банку, котрі поспішали на виклик «могутньої четвірки». Такі видатні городяни, як Семюел Блекмен, колишній голова правління старої «Чиказької газової», а зараз — член правління банку «Прері-Нейшнл»; Гадсон Бейкер, колишній голова «Західної газової компанії», тепер — член правління «Чиказького центрального банку»; Ормонд Рікетс, видавець «Кронікл» і член правління кредитної спілки «Дуґлас»; Волтер Райз Коттон, колись впливовий комісіонер, а зараз — директор численних і розмаїтих підприємств, — усі прямували до вищезазначеної резиденції. Це була значна процесія серйозних, урочистих, глибокодумних і пихатих джентльменів, надзвичайно стурбованих тим, яке враження справить їхня поява і вигляд на всіх інших. Варто зізнатися, що ніхто так не хизується зовнішніми проявами багатства, як той, хто недавно його набув. Новоявлені багатії, котрі уособлюють собою силу капіталу та вважають себе стовпами суспільства, докладають усіх зусиль для того, щоб вселити до себе повагу хоча б власними манерами та поставою, якщо вони не мають у своєму розпорядженні для цього ніяких інших засобів. Отже, задушливого літнього вечора всі вищезгадані особи і багато інших, загальним числом до тридцяти, з поважним виглядом під’їхали в своїх екіпажах до великого комфортабельного особняка пана Тімоті Арніла. Сам господар ще не прибув і не міг зустріти гостей. Точно так само не з’являлися ще й панове Шрайхарт, Генд і Меррил. Настільки впливовим особам, може, і не треба було в таких випадках особисто вітати свою челядь. У цей