Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Росс відкрив шафу і почав вивалювати звідти вбрання. Потім він зовсім повалив меблі на підлогу. Глухий удар луною рознісся по кімнаті. Потім хлопець подався на кухню. Посуд зустрічався з підлогою, народжуючи дзвінкий звук. Я чула, як відкривалися та зачинялися з гуркотом шафи; як перекинувся стіл та стільці. Потім він попрямував у ванну кімнату, перевертаючи і там все верх-дном. Далі постать Росса з'явилася біля мого столу.

Хлопець сьорбнув міцний напій і брудно вилаявся. Потім його рука пройшлася письмовим столом, скидаючи все на підлогу. Я мовчки здригалася осторонь, боячись щось сказати.

Як говорив Лестерн: Росс страшний, коли п'яний.

Незабаром Харісон покинув мою кімнату. Я побігла за ним.

—Що це було? - не церемонячись з ввічливістю, запитала я.

Навколо нас пройшли дві дівчини. Одна шепотіла щось іншій, і очі у них були злякані. Я грізно подивилася на них. Дівчата прискорили свій крок.

Харісон різко зупинився і зробив ковток, кидаючи мені через плече:

—Ти про що?

—Ти щойно розніс мою кімнату в брязкіт, - заволала я.

—Не драматизуй, - ліниво розчленував слова хлопець, обертаючись до мене обличчям. —Мої дії були більш ніж справедливі.

—Чому ж? Станом сп'яніння? - перейшла я на крик.

Уже ввечері я буду далеко звідси. Кімната була для мене не важлива, але я мала зіграти свою роль невинної дівчини, яка ще житиме в цих апартаментах.

—Досить кричати! Досить кричати, суко!

Росс ударив мене в обличчя і штовхнув у стіну. Я застогнала.

—Коли я знову побачу Лестерна поряд з тобою...

—Що? - з викликом запитала я. —Що ти мені зробиш? Всі... Тоді всі дізнаюся, що ти вбив власну дружину!

Харісон розбив пляшку об стіну, схопив мене за волосся і жбурнув на підлогу. Моє коліно віддавало страшним болем, змушуючи мене голосно скрикнути.

Перед моїми очима постала картина Лестерна та Росса. Якби хлопець щось зробив з Акостою, я неодмінно напала б на нього, бажаючи захистити коханого. У цій сутичці я програла б, як і в тій, що відбувалася зараз.

Харісон пхнув мене в живіт, я знову завила. Сльози покотилися по щоках. Кілька секунд я не могла дихати. Незабаром пішли другий і третій удари, які змусили мене звернутися клубочком, але Росс мені цього не дозволив. Хлопець поставив ногу мені на стегно, стримуючи будь-який рух.

—Можливо, цей урок ти нарешті зрозумієш, - прошипів Харісон і вдарив. На цей раз він цілився в голову.

Я миттєво затулила обличчя руками. Крізь мої пальці сочилася кров. Руки затремтіли і почали поколювати. Удар прийшовся мені в руки, злегка зачепивши носа.

—Ще раз я побачу тебе поряд з Акостою, - удар Росса прийшов мені знову в живіт, —тоді нарікай на себе, сволота!

Харісон обійшов мене, підібрав з підлоги уламок і повернувся, сідаючи навпочіпки. Він відкинув мої руки і притиснув їх ступнею до підлоги. З моїх вуст зірвався німий крик. Росс різко прибрав кілька пасм волосся з мого обличчя і взяв мене за щоки. Його лютий погляд дивився на мене з огидою, але любов'ю. Хворою любов'ю.

Потім він прошепотів:

—Ти ще не моя дружина, просто наречена.

Росс взяв мою руку зі шрамом у вигляді літери «М» і повторно пройшовся контуром, розкриваючи шрам.

Я дивився на його дії з жахом в очах, і мене нудило. З передпліччя сочилася кров, а по щоках текли сльози. Мої крики повторювалися кожну секунду. Здавалося, їх чув увесь світ.

Я не намагалася вирватися на волю, так я зробила б собі тільки гірше.

—Мені нічого не буде коштувати вбити свою улюблену невістку, - прогарчав Харісон, встаючи і штовхаючи мене в спину. —Ти всього лише звичайна дівка, таких у мене було достатньо до тебе. І де вони усі? Мертві!

Росс ударив мене по голові. В очах потемніло.

—Ще раз, суко, я побачу, як ти обіймаєш Акосту, – пеняй на себе!

Харісон ще раз штовхнув мене в живіт і сів навпочіпки перед обличчям. Я ледве могла побачити його очі. Все розпливалося, і голос хлопця звучав так, наче він був на задньому плані.

Зрозумівши, що я не дивлюся на нього, Харісон болісно схопив мене за волосся і встановив зоровий контакт.

—Весілля через день, не забудь, - нагадав Росс. —Сподіваюся, ти приведеш себе до ладу.

Харісон плюнув мені в обличчя, підвівся і пішов. Його кроки відлунням відобразилися в коридорі.

Моя свідомість поринула у пітьму.

***

В непроглядній темряві було холодно. Було пусто. Було моторошно.

Я озирнулася, намагаючись покликати на допомогу, але мої слова не було чути. Я відкривала рота, але всі мої спроби щось сказати закінчувалися мовчанням. Я ніби стала німою.

Різко обернувшись, я побачила світло. Може, це був шлях звідси? З цієї темряви?

Я побігла на світ. Мої ноги не боліли. Не боліли ні руки, ні голова. Тут я була цілою і неушкодженою.

Коли я зупинилася перед величезним багаттям, я ахнула. То був будинок. Мій будинок. І він був у вогні.

Ззовні пролунала благання про допомогу. Я озирнулася і побачила дівчину, прив'язану до стовбура дерева. Навколо неї утворилося вогняне коло. Вона кричала і благала загасити вогонь. Я почала озиратися в пошуках води. Нічого. Суцільна темрява.

Потім я почула її благання покликати Росса або Лестерна. Поки я вдивлялася в риси обличчя дівчини, все перевернулося в голові. Настало усвідомлення. До дерева була прив'язана я.

І я згорала живцем.

Ні! То була не я. То була моя Слабкість.

І вона загинула напередодні Нового року. Вона загинула цього вечора.

Я дозволила їй згоріти внівець.