Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Амадо дорогий мені, нерозумно заперечувати. Він розбудив у мені щось абсолютно нове, жіночне. Дозволив зіграти роль, яку я ніколи до себе навіть не наважувалася приміряти. Він — сила, втілена свобода, азарт, пристрасть. Він — відображення дитячої мрії, прагнення летіти вперед, зриваючи з неба дозрілі ягоди зірок. От тільки ким я стану поруч із ним? Тією, хто звикне до величі й краси гір, недосяжних для всіх, у кого немає крил? Тією, хто чекає на порозі дому, вдивляючись у далеке небо? Тією, хто прийме його світ, розділить чужі прагнення, навчиться любити, вічно озираючись назад у пошуках чогось зовсім іншого?

Наприклад, тепла й турботи. Невидимої, непомітної, але так добре відчутної. Руки допомоги, поданої ненав'язливо, але завжди вчасно. Відчуття, що тебе приймають одразу, цілком, з усіма вадами й особливостями. І підтримуватимуть, який би шлях не ліг під ноги. 

Якщо виберу дракона, то чи витримають наші боязкі почуття моїх сумнівів? Як довго я зможу забороняти собі думати про можливості, що залишилися позаду? Як довго Амадо зможе заплющувати очі на незриму тінь минулого в моїх думках? Невпевненість роз'їдатиме нас повільно, як іржа, але також вірно. Хіба таким я бачу наше з ним майбутнє? Хіба хочу близькій і дорогій істоті такого життя? Можливо, єдине правильне рішення — відпустити дракона і дозволити йому знайти своє справжнє щастя? 

Стефан бачив мене розчавленою, зляканою, спокійною, злою, веселою, скривдженою, натхненою, сердитою — і щоразу приймав, не намагаючись спрямувати або виправити. Дозволяючи мені бути, ким я хотіла. Без масок, красивих ролей чи уявлень про те, якою я б мала бути, але не є.

І тут мене ніби крижаною водою облило. Адже він був готовий відмовитися — безповоротно, мовчки, назавжди — від свого щастя, думаючи, що зробить щасливою мене. Ось тільки він помилився. А я — слава богам і всім духам! — нарешті, зрозуміла, чого хочу.

Розібраний, розхитаний, скрипучий механізм із нескінченних шестерень і передач — такою мені здавалася зараз власна голова — на мить завмер, клацнув і почав упорядкований рух. Усі деталі стояли на потрібних місця. А я була повністю вільна. 

Я схопилася на ноги й кинулася до дверей, ледь не збивши з ніг Неро, який повертався з повним чайником. 

— Ви праві, праві, тисячу разів праві! — я рвучко обійняла демона і розцілувала його в обидві щоки. — Дякую!!!

Обличчя магістра осяяла усмішка. Вільна рука обняла мене за плечі.

— То відкрити портал до палацу чи підказати дорогу?

— Дорогу. Не знаю, куди йти.

— Праворуч, сходами вгору, потім коридором, далі — гвинтові сходи у вежі. Двері під самим дахом.

— Дякую!

— Біжи вже, тільки під ноги дивись! — крикнув він мені вслід.

І я бігла так, що ноги майже не торкалися підлоги. Летіла, як на крилах, поспішала, перескакуючи через кілька сходинок. Але на верхньому майданчику раптом завмерла в нерішучості. «Ну ж бо, він все зрозуміє правильно! Стукай же, боягузко!»

Двері відчинилися, на порозі застиг здивований вампір. Зі скуйовдженим волоссям, у пом'ятому домашньому одязі, у капцях із помпонами на босу ногу. 

— Привіт, — видихнула хрипло. 

У кімнаті за його спиною — справжній науковий бардак. Книги, розкладені на столі, ліжку, навіть на килимі. У ретортах на підвіконні щось булькає, дальній кут іскрить магією.

— Привіт. — Він квапливо вийняв з-за вуха олівець.

— А я до тебе, — зробила крок уперед, поклала руки йому на плечі й відчула, як він здригнувся.

— До мене? — повторив, ніби в півсні, боязко торкнувся моєї спини, привернув ближче.

Кивнула.

— Дозволиш?

Замість відповіді Стефан зарився носом у мої розпатлані кучері, жадібно втягнув їхній запах.

— Уже не сподівався, що ти прийдеш.

— Я мало не зробила найбільшу дурість у житті.

— Навпаки, ти її щойно зробила. 

— А сам-то? Зв'язався зі звичайною людиною, навіть не обдарованою магічно, ще й з коротеньким терміном життя.

— Найкращою й найкоханішою у світі! — Я сховала обличчя в нього на грудях. У душі немов пухнасте кошеня згорнулося: тепленьке, маленьке, живе, а мене огорнуло розумінням, що нарешті я там, де й маю бути, там, де хочу бути! — А що до решти... Ти серйозно віриш, що при такій великій кількості народів на Орбісі все ще не розв'язали проблему різниці в довжині життєвого циклу? 

— Кусати будеш і перетворювати на вищу нежить? — запитала начебто і жартома, а начебто і навсправжки. Чи боялася почути відповідь? Ні, абсолютно. Як можна боятися, коли тебе обіймають так сильно, коли дивляться так лагідно, дихають і навіть, здається, мислять із тобою в унісон?

— Схоже, треба підкоригувати програму адаптації, — до чого ж Стефану личила ця єхидна усмішка! — Додати курс «Стереотипне мислення: міфи та легенди різних світів». Шлюбні браслети, по-твоєму, навіщо придумали? Вони пов'язують пари на енергетичному рівні. Що міцніший і щиріший зв'язок, то сильніше єднання природних циклів. Одне життя — одне серце на двох.

— Якщо це щойно була пропозиція вийти заміж, то я якось інакше її собі уявляла. Романтичніше, чи що. І взагалі, хочу цукерково-букетний період, походи по кав'ярнях, побачення під місяцем тощо. А потім уже вирішу, що відповісти.