Читати книгу - "Коли курява спаде"

Він мовчав.

— Я хочу бути туси.

— Я знаю.

— Тільки тепер я зрозумів, наскільки хочу бути туси.

— Я знаю.

— Але чи я ще зможу стати туси?

— Я не знаю.

Вище були описані справи, що я їх зробив у перший день після тієї події.

На другий день туси прийшов на сніданок пізніше всіх. Побачивши, що всі чекають на нього, він затулив долонею одне око й сказав:

— Не чекайте мене, їжте. Я думаю, що захворів.

Усі почали їсти.

Я узяв миску повільніше за інших, тож він люто подивився на мене. Я подумав, що туси мав проблему з очима, однак його очі люто блищали, чого не буває з хворими очима. Кинувши на мене свій погляд, він знову затулив око рукою. Він хотів таким чином налякати мене, однак я не злякався.

— Очі в батька не хворі, — сказав я.

— А хто тобі сказав, що в мене хворі очі?

— Твоя рука. Адже коли людина хвора, вона тримається рукою за те місце, яке болить.

Здавалося, що він хоче вибухнути гнівом, однак він все ж таки стримався. Він відняв свою руку від ока й уважно оглянув мене з голови до ніг, потім сказав:

— Зрештою, виявляється, що ти все-таки дурень.

Це, напевне, щоб більше не затуляти око рукою. Потім туси поклав дві свої руки в руки дружини. Погляд, яким він дивився на дружину туси, не був схожим на погляд чоловіка на жінку, а був поглядом сина на свою матір. Він спитав дружину:

— Я покличу літописця?

— Якщо ти все вирішив, тоді клич, — відказала пані.

Коли увійшов літописець, з очей матері викотилися кілька великих сльозин і закапали по підлозі.

— Запиши слова туси, — сказала дружина туси літописцеві.

Літописець відкрив зошит, що я йому подарував, і послинив кінчик ручки. Усі поставили миски на стіл. Туси Мерці дуже уважно оглянув кожного, а потім, затинаючись, промовив:

— Я захворів і постарів, а також стомився за багато років турбот про родину Мерці. Я вже довго не проживу.

Я подумав: як може все це статися з людиною за одну ніч? Тож спитав:

— Як це батько міг відразу і стомитись, і постаріти, й захворіти? Хіба це все буває одночасно?

Туси підняв руку й сказав:

— Дай мені договорити. Якби ти не був таким дурним, а твій старший брат — таким розумним, я б не постарів, не стомився й не захворів так швидко. Ваш батько не спав уже багато ночей поспіль.

Туси говорив дуже швидко, низько опустивши голову й закривши долонями очі, ніби в нього вже не буде сил почати спочатку, якщо хтось його зупинить.

Хоча він говорив тихо, для кожного з нас його голос видавався надзвичайно дзвінким.

— Зрештою, в двох словах, — сказав він, — я хочу ще за життя поступитися місцем туси на користь законного спадкоємця — мого старшого сина Тенкйонга Гонпо.

Значить, туси проголошено, а він — зрікається престолу!

Він продовжував говорити про те, що поступається своїм місцем розумному старшому синові з відомих усім причин і ще через свої особисті причини. Так він, туси, говорив, говорив, аж поки його опущена голова поступово піднялася. Насправді, майже все, що він говорив, він говорив сам до себе. Тобто туси, який готується поступитися місцем, говорив до туси, який не хоче поступатися місцем. Іноді серце людини ділиться на дві половини, й одна з них хоче так, а інша — інакше. І тоді в голові людини можуть лунати два голоси. Туси зараз якраз за допомогою одного голосу намагався заглушити інший. Насамкінець він заявив, що вибір старшого сина на спадкоємця цілком правильний, оскільки він старший син, а не молодший, і оскільки він розумний, а не дурень.

Щоб утішити свого молодшого сина, туси Мерці сказав:

— До того ж молодший син родини Мерці згодом стане туси Ронггонг.

— Негідний бути туси Мерці гідний бути туси Ронггонг? — спитала Тхарна.

Туси Мерці не мав що їй відповісти.

Тут раптом, несподівано для всіх, заговорив літописець, який тільки вчора відновив здатність розмовляти: