Читати книгу - "Темний ліс"

компактному розташуванню в неприродно правильній формації флот можна було ідентифікувати на тлі зоряного неба. Прямокутне шикування скидалося на тенета ловця, накинуті на Чумацький Шлях, так різко його логічна побудова контрастувала з хаосом зірок. З цієї відстані міць кожного окремого корабля вже не відчувалася, але з'явилося усвідомлення потужності всього строю флоту. Зараз екіпажі кораблів і населення далекої Землі припали до екранів, не відриваючись від трансляції з камер, розташованих на човнику, тож усі чудово розуміли, про що говорив Дін Ї.

Ледь устигли позбутися відчуття перевантаження після процесу гальмування, як у бічному ілюмінаторі вигулькнули обриси «Богомола». Це сталося так раптово, що екіпаж човника відчув себе глядачами виступу космічного ілюзіоніста. Процес стикування також не зайняв багато часу. «Богомол» був безпілотним кораблем без можливості герметизації внутрішніх відсіків, тому для переходу на його борт екіпажеві довелося надягати легкі скафандри. Отримавши останні настанови від штабу флоту, вони один за одним пролетіли крізь систему шлюзів у нутро «Богомола».

«Богомол» мав єдиний вантажний відсік сферичної форми, й Краплина висіла точно посередині. Порівняно із зображенням, що передавалося на «Квант», колір зонда помітно змінився — він втратив срібний блиск, потьмянів. Вочевидь зовнішній вигляд Краплини залежав від навколишнього середовища, бо її безбарвна поверхня лише віддзеркалювала зовнішні об'єкти. У вантажному відсіку містилося чимало розмаїтого механічного начиння й обладнання; вінчала «колекцію» гідравлічна рука-маніпулятор, що в складеному вигляді зайняла своє місце біля люка у верхній частині безпілотного човника. Попід стінами в різних частинах відсіку валялося ще кілька зразків астероїдних порід. Бездоганна краса Крапли-ни, що левітувала серед усього цього, різко контрастувала з прагматично-функціональним приміщенням і варварською мішаниною з механізмів та уламків скельних порід, підкреслюючи разючий розрив між витонченими технологіями трисоляріан і недолугими досягненнями людства.

— Сльоза Божої Матері, — видихнула Сіцзи.

Її слова, що ширилися Всесвітом зі швидкістю світла, спочатку почули на флоті, а за три години їм відгукнулися й серця людей Землі. Усі члени команди «Богомола» — підполковник, майор і Сіцзи — були звичайними людьми, які з примхи долі опинилися в центрі уваги всього людства, бо цей момент мав вирішальне значення в історії земної цивілізації. І ось тепер, опинившись аж так близько до Краплини, кожен з них відчув одне й те саме: ворожість до далекої цивілізації поступалася місцем бажанню налагодити взаєморозуміння та знайти щось спільне. Справді, в цьому холодному безмежному Всесвіті відшукати схожу вуглецеву форму життя, що потребує мільярдів років для зародження, — просто диво. І хоча нас розділяє простір і час, люди кожної з двох цивілізацій здатні до любові й прихильності, а це сильніше за будь-які відстані й довгі космічні століття. Ця Краплина — вияв любові, що зможе подолати ворожнечу між нашими світами. Очі Сіцзи наповнилися слізьми, й за три години від її слів заплакали три мільярди людей на Землі.

Дін Ї з-за спин колег спокійно роздивлявся зонд.

— Я бачу дещо інше, — сказав він. — Щось значно глибше. Реальність, у якій до стану нерозрізнення змішані «Я» та «Ми». Буття, що прагне захопити все довкола, розділивши й заховавши все одне від одного.

— Мені не дано осягнути глибини вашої філософії, — крізь сльози посміхнулася Сіцзи.

— Професоре Дін, у нас не так багато часу, — сказав підполковник, нагадуючи, що першим, хто доторкнеться до поверхні Краплини, має бути саме Дін Ї.

Дін Ї слухняно відштовхнувся ногами, підлетів до зонда й поклав руку на його дзеркальну поверхню. Усі заздалегідь надягли спеціальні термозахисні рукавички, щоби вберегти долоні від наднизької температури на поверхні зонда, наближеної до позначки абсолютного нуля. Приклад професора наслідували троє офіцерів — за мить руки всіх членів екіпажу торкнулися до Краплини.

— Надто крихка з вигляду. Боюся її зламати, — прошепотіла Сіцзи.

— Не відчуваю жодного тертя, — здивовано мовив підполковник. — Поверхня абсолютно гладенька.

— Цікаво, до якої міри гладенька? — запитав Дін Ї.

Щоби це з'ясувати, Сіцзи дістала з бічної кишені скафандра невеличкий циліндр, який виявився мініатюрним мікроскопом. Приставивши об'єкт до поверхні Краплини, вона ввімкнула дисплей приладу, на який виводилося збільшене зображення мікроскопа. Поверхня на екрані так само залишалася абсолютно гладенькою.

— Яке збільшення? — запитав Дін Ї.

— Стократне, — відповіла Сіцзи. Потім пальцем у кутку дисплея перевела значення збільшення на тисячократне. Картинка жодним чином не змінилася — те саме гладенько відполіроване дзеркало.

— Ваш прилад вийшов з ладу, — сказав підполковник.

Сіцзи забрала мікроскоп з поверхні Краплини й помістила на не менш гладенький з вигляду візир шолома свого скафандра. Трійця збилася в гурт, щоб роздивитися зображення на дисплеї: за тисячократного збільшення поверхня візира здавалася кам'янистим пляжем із виступами скельних порід. Сіцзи знову поставила мікроскоп на поверхню Краплини, й картинка на дисплеї миттєво змінилися на звичне відполіроване дзеркало.

— Збільшіть до десяти тисяч, — сказав Дін Ї.

Така кратність уже виходила за межі звичної оптичної мікроскопії, тож Сіцзи кількома рухами перемкнула при-лад у режим електронної тунельної мікроскопії та встановила показник на 10 000.

Збільшена поверхня так само залишалася гладеньким дзеркалом. Людські технології не дають змоги відполірувати щось так, аби навіть за тисячократного збільшення воно не мало вигляду місячної поверхні, подовбаної кратерами та заглибинами. Таким побачив обличчя най-вродливішої велетки мандрівник Гуллівер.

— Сто тисяч! — скомандував підполковник.

Те саме гладеньке дзеркало.

— Мільйон.

Картина не змінилася.

— Десять мільйонів!

За такої кратності збільшення на дисплеї вже мали б з'явитися макромолекули, але — нічого. Те саме гладеньке дзеркало без найменших слідів нерівності й обробки поверхні. Воно жодним чином не відрізнялося від побаченого неозброєним оком.

— І далі збільшуйте кратність!

Сіцзи похитала головою: це вже була межа електронної тунельної мікроскопії.

Понад два століття тому Артур Кларк у своєму романі «2001: Космічна Одіссея» описав загадковий чорний моноліт, залишений на поверхні Місяця якоюсь суперциві-лізацією. Дослідник обміряв артефакт за допомогою звичайних приладів і визначив, що розміри граней об'єкта відносяться один до одного як 1:4:9. У подальшому, хоч би якими довершеними й точними приладами, доступними на Землі, робилися повторні вимірювання, співвідношення залишалося тим самим — 1:4:9 без найменших варіацій. Кларк називав це «пасивною, але майже зарозумілою демонстрацією геометричної досконалості».

Зараз людство зіштовхнулося з ще більш зарозумілою демонстрацією технологічних переваг.

— А чи існує взагалі абсолютно гладенька поверхня?! — вигукнула Сіцзи.

— Так, — відповів Дін Ї. — Поверхня нейтронної зорі майже абсолютно гладенька.

— Але ж маса зонда відповідає масі звичайної речовини[73]!

Дін Ї подумав деякий