Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Бурчанням, люба, бурчанням. - Відповів хлопець поставивши перед моїм обличчям велику чашку кави. - А тепер серйозно, Аїдо, що ти робила сьогодні всю ніч?

-Те ж питання маю до тебе.

-І все ж, я спитав першим.

-Шукала в книжках інші виходи із нашої ситуації. 

-І як успіхи?

-Як бачиш ... 

  Хлопець озирнувся довкола і тільки зараз звернув увагу на безлад який я випадково влаштувала вночі. Багато книжок попадало на підлогу, бо в якийсь момент я штовхнула цілу поличку і більшість книжок вивалилося вниз. Стіл завалений книжками, серед яких штук з п'ять лежать відкритими на певній сторінці.

-Відколи у тебе покращилася зорова пам'ять?

-В сенсі?

-А як інакше пояснити те, що ти читаєш п'ять книжок одночасно.

-Запропонуй інші варіанти, якщо такий розумний!

-Запропоную.

-Я тебе дуже уважно слухаю, любий принце. - Сівши на стіл сказала я.

-По-перше, спробуй не злитися на мене, я намагаюся хоча б трохи покращити твій настрій зранку. - Підійшовши близько до мене та приобійнявши за плечі відповідав Вільям. - А по-друге, пішли на сніданок. Натщесерце думати, а тим паче запам'ятовувати щось вельми важко.

-Почекай, а хіба вже ранок?

-Ти коли востаннє відчиняла штори? - Дві чоловічі руки швидко відсмикнули довгі, тяжкі, темні штори даючи ранковому світлу заповнити приміщення. - Вже давно ранок.

  Якщо казати точніше – світанок. Сонце тільки підіймалось з-за горизонту освітлюючи простір гарячо-червоними променями. Хлопець відчинив вікно і прохолодні пориви  ранішнього вітру змінили атмосферу в бібліотеці. Не дивлячись на шалену втому від активних ночей без сну, вітер завжди додавав мені сил і наснаги на весь день.

***

-Аїдо, нам вже час їхати, твій батько не чекатиме нас вічність! - Молода пані Сара, нянька принцеси, бігла за маленькою дівчинкою нагору прямісінько до обриву.

  Чому маленьку принцесу все дитинство так тягне на той клятий обрив? Це добре? Чи геть погано?

-Саро, будь ласка, дай мені ще десять хвилинок! 

-Аїдо, не біжи так швидко, якщо впадеш, то що я робитиму?! Як думаєш?! - Дівчинка все далі відбігала до обриву. - Аїдо, доню, стій! ...

  Дівчинка застигла на місці.

  Щось нове тоді зародилося в її серці. Щось велике, тепле та рідне.

  Сара вперше назвала її донькою. Вперше за всі роки, які Аїда себе пам'ятала. За всі роки, що вона знаходиться в тому замку із світловолосою зміюкою. 

  Поки дівчинка впала в ступор, Сара мала час наздогнати доньку.

-Мила моя, ну і чим ти думала?! А якби ти впала?! Що б тоді, га?!

  Але маленька Аїда більше нікого не слухала. Підскочивши на місці принцеса сильно обійняла матір за шию і не збиралась відпускати.

   Не зараз.

***

  На дворі ще було прохолодно, коли ми спустилися прогулятися перед їжею. Мені зараз просто необхідно освіжити голову від зайвих думок, інакше ні один шматочок їжі в горло не влізе. Тепер все так заплутано. Забагато питань залишаються без відповіді, неначе комусь не вигідно щоб я знала правду. 

  «Вночі ще й дзеркало розбилося в кімнаті, коли я за дітей молилась. Страшно тепер неймовірно за їхнє життя ... » – неочікувано згадалася нічна фраза мами.

  Я ніколи не була забобонною, але коли таке діється довкола тебе, віритимеш у все та всіх. 

-Вільяме, а скажи чесно. - Хлопець повільною ходою йшов поряд зі мною не відходячи ні на крок. В руці він тримав гарячу каву без цукру «Аби хоч якось не заснути на ходу», а іншою рукою зачепив мою в замок.

-М?

-Моя мати вчора підходила до тебе вночі? Чи ввечері?

  Постала мовчазна пауза.

  Не знаю, чи згадував він, чи не хотів говорити, але відповідь на питання сильно затримувалась. Та якого біса ніхто не хоче мені відповідати правдиво на мої запитання?!

-А звідки ти знаєш?

-Знаю що?

-Що вона мала підійти до мене.

-Ми ж провели вечір разом, а потім вона говорила про це комусь із персоналу.

-Хах, а ти, виходить, підслухала. - З моєму улюбленою усмішкою ствердив хлопець.

-Ну, а що. Треба брати від життя максимум! Хто зна, може я живу останні місяці! - Хлопець різко повернув до мене голову із переляканими великими очима та насупленими бровами. Ой-вей, вперше бачу, щоб я в ньому одночасно викликала злість та страх! - Ахаха, та шуткую я!

-Дивні у тебе жарти, Аїдо.

-Це все стрес, не звертай уваги. То що там мати? Підходила до тебе?

-Так, вночі зустрілись із нею біля кухні. Що у вас там відбулося вночі? У неї такі заплакані очі були, неначе всю ніч провела в істериці.

-Просто вона переживає за мене, а я не можу поділитися із нею нашими проблемами.

-Чому?

-А навіщо? Щоб зайвий раз вона нервувала? Або довести її до істерики? Який в тому сенс?

-Добре-добре! Я зрозумів. Власне, за цим вона до мене і підходила ...

***

  На дворі вже всюди посіла темрява. Кожен кут вулиці, кожна дорога завіяна нею. В королівському дворі давно вже горять ліхтарі та співає сарана. В замку з усіх кімнат чутен храп та тихе сопіння.

  І тільки до мене ніч не дійшла.

  Сон як рукою зняло, коли в кімнаті Аїди я не знайшов її хазяйку. Вона так і не спускалась із бібліотеки?

  Я намагався заснути, правда. Коли розвів друзів по їхнім кімнатам я і сам пішов до себе в ліжко. Але покрутившись на одному місці з годину я зрозумів що заснути мені сьогодні не вдасться.

-Який сенс мучити себе, якщо все одно не засну?!

  До Аїди зараз не буду йти, можливо вона хоче побути наодинці. Останнім часом вона часто так робить, а потім приходить з новими ідеями та планами. Ну, якщо їй це дійсно допомагає, то я не можу не підтримати це, правда ж?

  На кухні вже й слід чужий застиг. Вночі весь персонал, окрім охорони, йде спати в свої окремі кімнати. Запах чистоти неначе ще більше змусив мене забути про сон і протверезіти від думок про нього. Тепер я точно не засну, навіть якщо сильно постараюсь.