BooksUkraine.com » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

238
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 180
Перейти на сторінку:
таксі. — Він поточився назад. — Мені не настільки паскудно. Краще пройтися.

Ця прогулянка від сходів перед судом до Чарльзової квартири в Північному Гемпдені простягається на чималу відстань. Під п’ять кілометрів. І добрячий відрізок проходив по шосе.

Повз нас у хмарах вихлопів проносилися машини. У мене від утоми запліталися ноги. Боліла голова, йшов ніби на колодочках. Зате ранок видався прохолодним та свіжим, що, здається, трохи привело до тями Чарльза. Десь на півдорозі, навпроти Ветеранського шпиталю, він зупинився біля віконечка придорожньої забігайлівки Tastee-Freez і купив собі крем-соди.

Наші кроки хрустіли по жостеру. Чарльз курив сигарету й сьорбав свій напій через червоно-білу смугасту трубочку. Над вухами дзижчала мушва.

— То ви посварилися з Генрі, — спробував я зав’язати розмову, просто щоб не мовчати.

— Хто тобі сказав? Він?

— Так.

— Не скажу, бо не пам’ятаю. Це не має ніякого значення. Я втомився вислуховувати його розпорядження, що мені робити, а що ні.

— Ти знаєш, що мене дивує? — спитав я.

— Що?

— Не те, що він каже нам, що робити, а що ні. А те, що ми завжди його слухаємося.

— Хто його зна. Сказати, що з цього багато доброго виходить…

— Ой, не знаю.

— Жартуєш? Кому, думаєш, належала та ідея з блядською вакханалією? Хто запропонував звозити Банні в Італію? Хто, в біса, написав той щоденник і не беріг його як слід? Сучий син. В усьому винний тільки він. Крім того, ти навіть не уявляєш, наскільки мало їм лишалося до того, щоб викрити нас.

— Кому? — аж підскочив я. — Поліції?

— Ефбеерівцям. Під кінець там відбувалося багато чого, про що ми не розповідали вам. Генрі змусив мене заприсягтися, що я нікому не розкажу.

— Чому? А що сталося?

Він викинув сигарету.

— Ну, коротше, вони налажали, — сказав він. — Вирішили, що в справі замішаний Клоук. Багато чого понавирішували. Кумедно. Ми так звикли до Генрі. Інколи навіть не усвідомлюємо, ким його вважають інші люди.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ну, навіть не знаю. Можу навести тобі мільйон прикладів, — він сонним голосом розсміявся. — Пам’ятаю, минулого літа, коли Генрі загорівся ідеєю взяти в оренду ферму, ми поїхали разом із ним до агентства з нерухомості на півночі штату. Усе було досить однозначно. Він думав про конкретний об’єкт. Велике старе обійстя дев’ятнадцятого століття, до якого треба діставатися по ґрунтівці. Шикарна територія, помешкання для слуг, повний фарш. Ми з собою навіть готівки мали досить. Говорили зо дві години. Ріелтор зателефонував менеджеру й запросив його до себе в контору. Той менеджер поставив Генрі мільйон запитань. Зв’язався з усіма поручителями. Усе було гаразд, але ферму в оренду йому так і не віддали.

— Чому?

Чарльз розсміявся.

— Ну, Генрі справляє аж надто добре враження, щоб це не викликало підозр, правда? Вони не йняли віри, що комусь його віку та роду занять, студенту, реально заплатити таку суму грошей тільки для того, щоб самому мешкати у великому всамітненому будинку й усього лиш вивчати Дванадцять Великих Культур.

— Що? Його сприйняли за якогось шахрая?

— Їм здалося, що він із ними не до кінця щирий. Скажімо так. Очевидно, ефбеерівцям здалося те саме. Вони не вважали його вбивцею Банні, але їм здавалося, що він щось недоговорює. Очевидно ж, що в Італії відбулася якась сварка. Меріон про це знала, Клоук знав, навіть Джуліан, той теж про це знав. Вони навіть мене хитрощами змусили визнати це, але я не сказав Генрі. Хочеш знати мою думку? У мене таке враження, що насправді їм здавалося, нібито Банні з Генрі проциндрили гроші в наркобізнесі Клоука. Та подорож у Рим стала великою помилкою. Можна ж було з’їздити туди непомітно, але Генрі витратив казкові гроші, якими смітив мов навіжений. Та на Бога — вони ж мешкали в палацо! І люди їх запам’ятали скрізь, куди вони ходили. Я хочу сказати, це ти знаєш Генрі, знаєш, що це його природний стан, але ж поглянь на це з іншого боку! Та й від цієї його хвороби погано тхне. Давати в США телеграму лікарю, щоб той виписав йому демерол. А ще ці авіаквитки в Південну Америку. На щастя, в батька Генрі там і справді є деяка власність. І Генрі спромігся зварганити досить вірогідну історію. Не скажу, що йому повірили. Мова радше про те, що спростувати його слова вони не могли.

— А звідки в них народилася ця думка про наркотики? Не збагну.

— Ну, ти просто уяви, який це все мало вигляд у їхніх очах. З одного боку, є Клоук. Поліції відомо, що він підторговує наркотиками в досить значних масштабах. Вони також зрозуміли, що він усього лиш посередник якоїсь значно важливішої рибини. Прямого зв’язку з Банні, звісно, ніякого, зате в Банні знайшовся найкращий друг, забезпечений фінансово ресурсами невідомого на сто відсотків походження. А в останні місяці Банні й сам починає смітити грошима. Звісно, що їх йому давав Генрі, але ж їм це було невідомо. Екзотичні ресторани. Італійські костюми. Крім того, Генрі в принципі виглядає підозріло. Як він поводиться. Навіть як одягається. Схожий на чуваків з окулярами в рогових оправах та пов’язками на рукавах у гангстерських фільмах. Ну, знаєш, із тих, що для Аль Капоне ведуть бухгалтерію абощо. — Він прикурив нову сигарету. — Пам’ятаєш вечір перед тим, коли знайшли тіло Банні? Ми ще з тобою пішли в той страхітливий бар із телевізором, і я набухався.

— Так.

— То був один із найжахливіших вечорів у моєму житті. Для нас із Генрі все складалося поганенько. Генрі фактично був переконаний, що наступного дня його мають заарештувати.

Мене це настільки приголомшило, що я на мить утратив дар мови.

— Чому, заради Бога?

Чарльз глибоко затягнувся сигаретою.

— Того дня до нього приходило ФБР, — пояснив він. — Практично одразу після того, як під варту забрали Клоука. Генрі вони заявили, що мають вагомі підстави заарештувати мало не з добрий десяток людей, включно з ним, або за статтею про злочинну змову, або за приховування доказів.

— Боже! — викрикнув я, ошелешений. — Добрий десяток людей? Та кого ж?

— Точно не знаю. Можливо, це всього-на-всього блеф, але Генрі страшенно переживав. Він мене попередив, що, не виключено, прийдуть і по мене, тому краще забратися геть. Сидіти й чекати на них я не міг. А ще він змусив мене пообіцяти, що я нічого не скажу тобі. Навіть Камілла не знала.

Запанувала довга мовчанка.

— Але тебе не заарештували.

Чарльз розсміявся. Я помітив, що в нього й досі ледве тремтіли руки.

— Гадаю, за це ми повинні дякувати

1 ... 141 142 143 ... 180
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"