Читати книгу - "На лезі клинка"

Бетод погасив багаття і зробив місто своїм. В’їхав, почав будуватись. Коли Лоґена і Шукача разом із рештою витурили, він просунувся недалеко, але схоже, що відтоді будівництво пішло повним ходом. Тепер місто було навіть вдвічі більшим, ніж до спалення, і займало цілий пагорб і весь схил аж до річки. Більше, ніж Уффріт. Більше, ніж будь-яке місто, яке Шукачеві доводилось бачити. З його засідки за деревами по інший бік долини людей видно не було, але їх там однозначно мешкало до біса. Три нових дороги, що вели від брами. Два великих нових мости. Всюди виднілися нові будівлі, причому на місці менших повиростали більші. Сила-силенна споруд. Більшість була зведена із каменю, мала шиферні дахи, а в деяких вікнах навіть виднілося скло.

— Вони не марнували часу, — мовив Тридуба.

— Новий мур, — зауважив Мовчун.

— І не один, — пробурмотів Шукач.

Мури були повсюди. Один, великий, стояв зовні. Він мав башти та все необхідне, і був оточений добрячим ровом. Ще більший огороджував вершину пагорба, на якій колись знаходилася зала Скарлінґа. Здоровенна штука. Шукач не уявляв, звідки вони взяли стільки каменю на його будівництво.

— Найбільший чортів мур, який я тільки бачив, — сказав він.

Тридуба похитав головою.

— Мені це не подобається. Якщо Форлі злапають, ми його нізащо не врятуємо.

— Якщо Форлі злапають, нашу п’ятірку шукатимуть, отамане. Він нікому не загрожує, на відміну від нас. Тож його порятунок буде нашою найменшою проблемою. Форлі, як завжди, якось викараскається. Найвірогідніше, він нас усіх переживе.

— Не здивуюсь, якщо так і буде, — пробурмотів Тридуба. — Ми займаємося ризиковим ділом.

Вони поповзли крізь чагарник назад до привалу. Там був Чорний Доу, і ще в гіршому гуморі, ніж зазвичай. Тул Дуру, який зашивав голкою дірку в плащі, напружено перебираючи великими, товстими пальцями маленьку скабку металу. І Форлі, який сидів поряд, споглядаючи крізь листя небо.

— Як почуваєшся, Форлі? — запитав Шукач.

— Кепсько, але відваги без страху не буває.

Шукач заусміхався.

— Еге ж. Виходить, ми з тобою неабиякі герої, га?

— Мабуть, — сказав він, усміхаючись у відповідь.

Тридуба був заклопотаний своєю справою.

— Ти впевнений у цьому, Форлі? Впевнений, що хочеш туди йти? Може, язик у тебе і підвішений добре, але шляху назад може не бути.

— Впевнений. Нехай я обісрусь, але піду. Там з мене буде більше користі, ніж тут. Хтось же має попередити їх про шанка. Ти сам це знаєш, отамане. Хто, як не я?

Здоровань кивнув, повільно, як сходить сонце. Він, як завжди, взяв хвилинку на роздуми.

— Еге. Гаразд. Скажеш їм, що я чекаю тут, біля старого моста. Скажеш, що я сам. Це на випадок, якщо Бетод не захоче тебе прийняти, затямив?

— Авжеж. Тридуба сам. Лише ми двоє повернулися з-за гір.

Тепер усі зібрались, і Форлі усміхнувся до них.

— Що ж, хлопці, це була неабияка пригода, чи не так?

— Замовкни, Найслабший, — огризнувся Доу. — Бетод нічого проти тебе немає. Ти повернешся.

— Але на випадок якщо не повернусь, це була неабияка пригода.

Зніяковілий Шукач кивнув. Брудні, пошрамовані обличчя навколо були ті самі, що й завжди, але значно похмуріші. Жоден із них не бажав, щоб один зі своїх наражав себе на небезпеку, але Форлі був правий — хтось мав це зробити, і він був найкращим кандидатом. Іноді слабкість — кращий щит, ніж сила, подумав Шукач. Бетод був виродком з-поміж виродків, але виродком розумним. Шанка наближалися, і його треба було попередити. Сподіваємось, що він за це подякує.

Вони рушили разом, спускаючись до узлісся, поглядаючи на стежку. Вона перетинала старий міст і завертала у долину. А звідти — до брами Карлеона. До твердині Бетода.

Форлі глибоко вдихнув, і Шукач поплескав його по плечі.

— Удачі, Форлі. Бажаю удачі.

— Тобі теж.

Він потиснув руку Шукача, затримавшись на хвилю.

— І вам, хлопці, удачі, чуєте? — мовив він, а тоді розвернувся і попростував до моста з високо піднятою головою.

— Удачі, Форлі! — крикнув Чорний Доу, усіх їх налякавши.

На мить Найслабший обернувся, спинившись посередині моста, й усміхнувся. А тоді зник.

Тридуба глибоко вдихнув.

— Готуйте зброю, — мовив він, — на випадок, якщо Бетод не прислухається до здорового глузду. І ждіть сигналу, чуєте?

Здавалося, що довелось чекати цілу вічність тут, угорі, поміж листя, тамуючи подих і розглядаючи всі ті нові мури. Шукач лежав на животі, тримаючи під рукою лук, і все дивився і чекав, гадаючи, як там у Форлі справи. Це було довге, напружене очікування. Зрештою він їх побачив. Вершники виїхали з найближчої брами і рушили по одному з нових мостів. У хвості їхав віз. Шукач не розумів, навіщо він їм знадобився, але йому це зовсім не подобалось. Форлі ніде не було видно, і він не знав, хороший це знак чи поганий.

Вони мчали швидко, здіймаючись схилом долини по крутій стежці, що вела до дерев і старого кам’яного моста, перекинутого через річку. Прямо на Шукача. Він чув тупотіння копит. Тепер вони наблизились настільки, що він міг їх полічити, а водночас і добре роздивитись. Списи, щити і гарні обладунки. Шоломи і кольчуги. Їх було десятеро, і ще двоє сиділо на возі, обабіч від візника, тримаючи в руках щось схоже на маленькі луки на дерев’яних брусках. Він не знав, що вони замислили, а йому не подобалось не знати. Йому хотілося, щоб саме він заскочив їх зненацька.

Шукач поповз на животі назад крізь чагарник, перетнув течію і поспішив до узлісся, де добре було видно старий міст. Тридуба, Тул і Доу стояли з ближнього боку, і він помахав їм рукою. Мовчуна не було видно — мабуть, зачаївся десь вглибині лісу. Шукач показав вершника, здійняв кулак, сигналізуючи, що їх десять, і приклав долоню до грудей, що означало обладунки.

Доу прихопив свій меч із сокирою і безшумно побіг, пригинаючись до землі, до купи брил, що височіли біля моста. Тул спустився з берега в річку, яка, на щастя, була в тому місці лише по коліно, і притулився всією своєю тушею до дальньої сторони кам’яної арки моста, тримаючи свій велетенський меч над водою. Шукача це трохи збентежило — з його засідки Тула було прекрасно видно. З іншого боку, вершники його нізащо не побачать, якщо не звертатимуть з дороги. Вони очікуватимуть зустріти лиш одну людину, тож Шукач сподівався, що