Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

— Ну, від цього мені вже не буде боляче, — промовила вона крізь зуби, вдаривши обома кулаками по його сонячному сплетінні.

Біллі цим разом зайшовся сміхом. Фатальний нервовий центр був неприступний під панцером його мускулатури.

— Давай ще, — дратував він її, коли вона, засапана, опустила руки. — Це дуже приємно — ти мене мов пірцем лоскочеш.

— Ну що ж, пане мій чоловіче, — похмуро загрозила вона. — Балакайте скільки завгодно про всі свої чоловічі вдари та стиски. Я знаю щось таке, що поб’є всі ваші фокуси і може зробити найдужчого чоловіка безпорадним, як немовля. Постривайте хвилинку. Ось так. Заплющте очі. Вже? Одну хвильку.

Він чекав із заплющеними очима: ніжні, мов трояндові пелюстки, її уста торкнулися його уст.

— Ти перемогла! — промовив він урочисто і обвив її руками.

Вранці Біллі подався до міста, щоб заплатити за Гезл та Геті. Сексон страшенно кортіло побачити їх, і їй здавалося, що він занадто забарився в такій простій справі. Але вона пробачила йому, коли він над’їхав у їхньому власному фургоні, запряженому їхніми власними кіньми.

— Збрую мусив позичити, — промовив Біллі.— Давай-но сюди Посума і гопля сама! А тепер я тобі покажу, що означає наш виїзд Ге-Ге.

Радість Сексон була безмірна — їй наче мову відібрало, коли вони виїхали за місто, а гніді конячки весело замахали світлими хвостами й гривами. Лавочка була м’яка, з високою спинкою — дуже вигідна. А Біллі захоплювався, як дотепно влаштовано гальмо. Він то гнав коней бруківкою, щоб показати, як рівно вони йдуть, то звертав їх на крутий грунтовий шлях, де колеса в’язли в грязюці мало не по ступиці, і все лиш, аби довести, що легким бельгійським чистокровкам нічого не бракує.

Коли Сексон остаточно замовкла, Біллі почав скоса допитливо приглядатись до неї. Нарешті вона зітхнула й запитала:

— То коли ми зможемо вирушити, як ти гадаєш?

— Може, за два тижні, а може, за два-три місяці,— повагом зітхнув він і собі.— Ми наче той ірландець, що має скриню, але порожню. Фургона маємо, коней теж, а везти нічого.

Я надибав цими днями дробовика — просто чудовий, хоч і не новий. Вісімнадцять доларів. Але ж у нас стільки боргів! Тоді ще тобі я хочу придбати автоматичну рушницю двадцять другого калібру. І тридцять-тридцять мені треба на оленів полювати. А ще тобі й мені по складаній вудочці треба. А за снасті правлять, як за рідного батька. Ще й упряж, яка мені до вподоби — доларів у п’ятдесят стане. І фургона треба пофарбувати. А тоді ще пута для коней, та торби на овес, та всяке таке… Гезл і Геті коштуватимуть нам немало, коли ми тут сидимо… та й мені самому вже кортить у дорогу.

Раптом він зніяковіло замовк.

— Ну, Біллі, що ти там маєш на думці? Я по очах бачу, — спитала його Сексон.

— Бачиш, яка справа, Сексон. Сандо не задовольнився. Він казиться, що йому не пощастило мене вдарити.

Ані разу! Тепер він вимагає реваншу. Він пащекує по всьому місті, що й однією рукою може мене покласти, і взагалі пиндючиться. Але річ не в ньому, річ у тому, що завсідники матчів аж нетямляться, так вимагають повторної зустрічі. Вони не натішилися того вечора за свої гроші. Людей буде повно. Розпорядники щойно балакали зі мною — тому я так і забарився. За два тижні я матиму ще триста доларів у кишені, якщо ти скажеш слово. Діло певне, як і першого разу. Він — моя здобич, кажу тобі. А він думає, що я такий собі селюк і що то в мене випадково вийшло.

— Але ж, Біллі, ти мені вже давно казав, що бокс виснажує людину. Ти ж саме тому й покинув його і почав візникувати.

— Ні, цей бокс не такий, — відказав він. — Цей бокс — забавка для мене. Я йому попущу до сьомого раунду не тому, що не впорався б раніше, ні,— але треба публіку потішити за її гроші. Ну, звісно, я теж дістану зо дві-три гулі й свічку під око. Але після цього я загилю його по щелепі, й капець! А тоді ми з тобою спакуємося і наступного ранку вирушимо. Ну, то що ти на це скажеш?

Два тижні по тому, в суботу ввечері Сексон, почувши, що рипнула хвіртка, кинулася до дверей. Біллі виглядів стомленим. Волосся злиплося йому на голові, ніс був розквашений, одна щока підпухла, шкіра на вухах де-не-де обдерта, очі запливли кров’ю.

— Бий мене сила божа, коли не в’ївся мені в печінки цей хлопчина! — сказав Біллі, кладучи Сексон у руку стовпчик золотих монет і садовлячи її до себе на коліна. — Він таки зух, як розійдеться. Хотів я приборкати його за сьомим раундом, а довелося потовктись аж до чотирнадцятого. Але тут я вже підловив його — щелепи в нього Справді-бо тендітні. Він моторніший, ніж здавалося, і на другому раунді дав мені такого стусана, що я мусив далі вважати. Але щелепи таки має тендітні. Він беріг їх до чотирнадцятого раунду, а там уже я сказав своє слово.

А знаєш, я навіть радий, що ми з ним пововтузилися чотирнадцять раундів. Я зовсім не засапався. Раунди минали швидко, і ноги мої були, мов залізні. Я вистояв би й сорок раундів. Я-то мовчав, але знаєш, відколи Чікагське Страхіття наклав мені тоді, я трохи втратив віру в себе.

— Дурниці! — обурилася Сексон. — А твій бокс, боротьба й перегони в Кармелі,— хіба то абищо?

— Ні,— переконано похитав головою Біллі.— Це різні речі. Там простісінька гра, там нічим не ризикуєш. Щоб перевірити себе, треба виступати смертним боєм, битися раунд за раундом з дужим натренованим боксером, і ось якщо тоді ти не захекаєшся, ноги твої не підкосяться, серце не лусне і в голові не заморочиться, — то, виходить, ти ще дужий. Отож і я відчув, що маю ще силу в м’язах. І чуєш, Сексон, — я більше не хочу ризикувати на рингу. І так воно й буде. Кінець кінцем, легкі гроші — найтяжчі. Відтепер я торгуватиму кіньми, і ми з тобою вирушаємо в дорогу шукати місячної долини.

Наступного дня вдосвіта вони виїхали з Юкаї. Посум сидів між ними на передку, від хвилювання широко