Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

—    Що?

—    Невже у вас така думка не народжувалася?  Я не повірю. Теж жінка. А різниця у віці у вас невелика. Ми з вами знаємо приклади різниці й більше. Взяти ту саму Аллу Пугачову. Голлівудські діви теж дають привід для роздумів.  Елізабет Тейлор, Лайза Мінеллі та Демі Мур. Прецеденти є і дуже, я вам скажу, вдалі.

—    А нічого, що я не голлівудська зірка? - все ж таки заперечувала я. Але Аля мала серйозний багаж прикладів та фактів:

—    Я назвала вам відомих людей, бо це публічні ситуації. А рядових випадків ще більше. Соціологи свідчать, що на заході в наявності тенденція: з року в рік стає все більше подружніх пар, в яких дружина набагато старша за свого чоловіка.

—    У нас не захід, а звичайна школа, - заперечила я.

—     Ось воно, - нарешті сказала Аля. – Вас турбує громадська думка.

—    А кого вона не турбує?

—    А ви не бажаєте розібратися в дилемі: він і ви? - це була спокуслива пропозиція.

—    Можна.

—    Він інфантильний? Не взмозі впоратися з вантажем життєвих проблем й хоче перекласти усе це на чиїсь плечі? Наприклад, ваші?

—    Ні. Самостійний до кісток. Іноді я відчуваю себе некомфортно, коли він знає більше в жититтєвій ситуації, ніж я.

—    Мамин синок? Звик до підвищеної уваги та постійного контролю?

—    Ні. Він не має батьків. Тільки опікун бабуся, але останнім часом Вовка сам про неї піклується.

—    Можливо, ви схожі на його маму?

—    Він казав, що характером схожі, але Вовка її погано пам’ятає. Маленьким був, коли батьків не стало.

—    Характером – то важливо. Чи багато ви бачили біля нього дівчат?

—    Багато. Але він якось примудрився досі лишитися  незайманим хлопчиком.

—    Це він вам розказав? Між вами такі довірчі стосунки?

—    Це я перевірила сама, - відчула, як обличчя залила фарба. – Бо такі у нас стосунки.
 
—    Вибачте, я правильно зрозуміла: ви були близькими? І стали його першою жінкою?

—    Так. Це було всього раз. Я просто втратила контроль, а Вовка взагалі з катушок злетів… Ви засуджуєте? Я сама себе страшенно звинувачую. Якби повернути  час назад…. Я б цього собі не дозволила. Ганебна нестриманість.

—    Заспокойтеся. Нічого ж страшного не відбулося. Він шукав досвід, якого не знаходив серед ровесниць.

—    Аля, він не знайшов серед ровесниць? – я зробила наголос на слові «він». – Вам ще фотографію показати? Ви вірите, що такий не зміг знайти серед ровесниць?

—    Ну так. А якщо гіпотетично уявити, що після закінчення школи… змінити місце проживання. Де ніхто не знатиме, хто ви й хто він. Вам буде психологічно дуже зручно.

—    Я буду знати. Проблема в тому, що знатиму я.

—    От ви й відповіли на питання, - підвела підсумок Аріадна, зітхнула й зосередила мою увагу на останніх словах.

—    Ви хочете сказати, що все маю вирішити я?

—    Звичайно. З вашої розповіді я зрозуміла, що хлопець  уже все  вирішив. Йому теж було несолодко: ваш жених, його однокласники. Він весь цей час теж боровся зі своїми почуттями заради вас, боячись завдати вам шкоди. І в якийсь момент не витримав… Тут зрозуміло, не залізний. Ви йому дуже потрібні, якщо він так старався, тому що такому нічого не варто було з меншими зусиллями знайти партнерку молодше й краще, і… я не знаю, які ще аргументи вам навести, але не в цьому суть. Тепер все залежить від того, який шлях ви оберете: вперед чи убік. Назад не можна – це згубно і для вас, і для нього. Будь-який крок буде болючим. Але ви це знаєте й самі. Може, варто собі дозволити стати щасливою? Не зараз, коли він школу закінчить?

—    Я стара для нього. Поставити нас разом, напевне, це виглядатиме дивно. Це жах!

—    Це вам так здається, Софіє. Якби я зустріла вас десь на вулиці, то нізащо не сказала б, що між вами шість років різниці. А далі ця різниця поступово згладжуватиметься. Те, що він молодший, буде змушувати вас підтримувати себе у формі. Нічого не тримає жінку в такому тонусі, як розуміння того, що їй необхідно постійно відповідати статусу або вигляду чоловіка, який поруч. Але нагадувати хлопцеві весь час, що ви старші, не варто. Взагалі, забудьте про це.

—    Я правильно зрозуміла, ви вважаєте, що зараз я маю заморозити будь-які стосунки, а після  його випуску дозволити подіям розгортатися стрімко? – нарешті підійшла я до фіналу.

—    Це не я так вважаю, а ви  до цього прийшли. Психолог не може дати готовий рецепт, на жаль. Моя місія – незалежний аналіз. Ви ж розумна жінка. Інакше б ви  до мене не прийшли. Та й проблеми  в даній ситуації не побачили. 

—    Дякую, - я витягла з сумочки оговорену суму й віддала Алі. Вона повернула мені половину.

—    Усе гаразд. Ми ж проговорили  більше години, чи не так? І ви мені допомогли розібратися у такому непростому питанні, - наполягала я.

—    Це не здача,  - заперечила Аля. – Це плата вам за цікавий випадок для моєї практики. Ніколи не подумала б, що таке в житті буває.

—    Ви все ж таки не як психолог засуджуєте? - у мене склалося таке враження. – Чесно скажіть, це для мене дуже важливо. Я адекватно сприймаю критику.

—    Яка там критика? Я просто намагаюся поставити себе на ваше місце. Не відмовляйтеся від кохання. Ви потрібні цьому хлопчику. Та й він вам теж. Вам складно буде один без одного. Та й навіщо потрібні такі жертви?

Коли я виходила від психолога, то була окрилена, щаслива й впевнена, що маю робити. Вдома біля телевізора, загорнувшись у м'який плед, я насолоджувалась новою серією улюбленого серіалу, заглибившись у перипетії вигаданих доль і забувши про свої. Новини я дивитися не стала. Останнім часом мій організм їх погано сприймав: або кримінальний звіт, або швидкий прихід апокаліпсису, або гумор від уряду. Там убили, там зарізали, скоротили, задавили, лавини, землетруси, повені… і в зоопарку народилося біленьке левеня. Я розумію, що завершувати треба на позитивній ноті, але те одне біленьке левеня ніяк не було здатне перекрити всіх жахів, які зібрали й показали глядачам перед цим.
Я мала годину для інформаційного відпочинку, а потім знову серіали. Як наркотик, який вбиває час, відволікає від проблем і естетично розвиває, хоча щодо останнього... не впевнена.