Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Просто дивуєшся, як це таким людям дозволяють у нас творити що заманеться, і тримаються вони при цьому так, наче їхня комерційна репутація чиста, як скельце, — сказав пан Васто, голова правління «Третього національного», звертаючись до свого сусіда.

— Вважаю, що сьогодні ми без труду дійдемо до одностайного рішення, — заявив пан Лоуренс, голова правління «Прері-Нейшнл», котрий вважав себе зобов’язаним Генду за різні послуги в минулому і в сьогоденні.

— Це той випадок, — додав пан Шрайхарт, весь час вичікуючи зручної нагоди, щоб висловити свої потаємні думки, — коли непередбачена зміна політичної ситуації породжує непередбачену кризу, а функціонер, про котрого мова, використовував цю кризу в своїх корисливих цілях і на шкоду всім іншим фінансистам. На добробут міста йому начхати. На фінансову рівновагу тих банків, які позичають йому гроші, йому також наплювати. Це — виродок, авантюрист, і якщо ми не використаємо надану нам можливість показати наше ставлення до нього і до його махінацій, то зробимо дуже погану послугу і місту, і самим собі.

— Джентльмени, — сказав пан Арніл після того, як усі борги Френка були ретельно занотовані, — чи не вважаєте ви за доцільне послати за паном Ковпервудом та оголосити йому як про прийняте нами рішення, так і про те, що спонукало нас його прийняти? Вважаю, що всі присутні погодяться з моєю пропозицією. Пан Ковпервуд має про все знати.

— Так, так, безумовно, — підтвердив пан Меррил, котрий за цими доброзичливими словами ясно бачив важку палицю, занесену над головою Френка.

Генд і Шрайхарт перезирнулися і тут же перевели погляд на Арніла. Вони помовчали, терпляче вичікуючи, чи не забажає ще хтось висловитися. Але позаяк охочих не знайшлося, Генд, котрий вважав, що Ковпервудові го­тують таємний і нищівний удар, зловтішно зронив:

— Ну що ж, можна його сповістити, звісно... Якщо ми зуміємо його знайти. Зателефонуємо йому — цього буде цілком достатньо. Нехай знає, що таке одностайне рішення всіх впливових фінансистів Чикаґо.

— Правильно, — схвалив пан Шрайхарт. — Час йому дізнатися, що думають про нього і про його шахрайські витівки всі порядні та заможні люди.

Шепіт схвалення пробіг серед присутніх.

— Чудово, — сказав пан Арніл. — Енсоне, ви наче ближче за інших знайомі з ним. Може, зателефонуєте йому і запропонуєте приїхати сюди? Скажіть йому, що у нас екстрена нарада.

— Мені здається, що краще буде, якщо ви самі зателефонуєте йому, Тімоті, — заперечив пан Меррил.

Арніл, котрий не любив марнувати час, одразу ж підвівся та попрямував до телефону, встановленого на тому ж поверсі, в невеликому відокремленому кабінеті неподалік від зали, де відбувалася нарада. Тут ніхто не міг підслухати його розмову з Ковпервудом.

Того вечора, сидячи у себе в бібліотеці та переглядаючи нові художні каталоги, Френк мимоволі не раз звертався думками до «Американського сірника», якому, як він розумів, на ранок загрожувало банкрутство. Через своїх маклерів та агентів він знав про нараду, що відбувалася в цей самий час у будинку пана Арніла. Вдень у нього вже побувало чимало банкірів і брокерів, стривожених можливим падінням акцій, під які вони видавали позики, а ввечері камердинер раз по раз доповідав, що пана Ковпервуда викликають до телефону. Телефонували Едісон, Кафрат, маклер Проссер, теперішній агент Френка на фондовій біржі, котрий замінив на цій посаді Лафліна, а також, що не можна не відзначити, дехто зі службовців тих банків, керівники яких перебували зараз на згаданій нараді. Якщо вищі посадові особи цих фінансових установ ненавиділи Ковпервуда, боялися його і не довіряли, то підлеглі аж ніяк не поділяли цих почуттів і намагалися шляхом різних дрібних послуг здобути його прихильність, розраховуючи згодом витягти з цього чималу для себе вигоду. Міркуючи над тим, як спритно одурив він своїх ворогів і якого завдав їм удару, Френк відчував глибоке задоволення і внутрішньо посміхався. У той час, як вони ламали собі голову, щоб знайти способи запобігти фатальним втратам, що загрожують їм на ранок, йому залишалося тільки підраховувати зиск. Коли все буде скінчено, він покладе в кишеню близько мільйона чистого прибутку. Ковпервуд не замислювався над тим, як жорстоко повівся він із Геллом і Стекполом. Вони все одно зайшли в глухий кут. Він їх довів до ручки, певна річ, але якби Френк не скористався цією нагодою, пан Шрайхарт або пан Арніл не зволікали б зробити те ж саме.

Думки про майбутню перемогу на фінансовому терені перемежовувалися у нього з думками про Береніс. На жаль, навіть мозок титана не позбавлений певних слабкостей і примх. Ковпервуд думав про Береніс удень і вночі. А якось він навіть бачив її уві сні! Часом Френк сміявся над собою — так заплутатися в тенетах якогось дівчиська, майже дитини, в шовковистій павутині її шафранового волосся! У ці дні, коли справи не дозволяли йому відлучитися з Чикаґо, чоловік думав про неї невпинно: що вона робить, у кого буде гостювати там, на Сході? О, який він був би щасливий, якби вони були нині разом — поєднані шлюбними путами!

На біду, влітку, в Наррагансеті, Береніс стала не на жарт захоплюватися товариством такого собі Лоуренса Брексмара, лейтенанта морського флоту, котрий прибув із Портсмутської військово-морської бази у відпустку в Наррагансет. Ковпервуд, приїхавши туди ж на кілька днів, аби зайвий раз помилуватися своїм кумиром, дуже стривожився, коли йому представили лейтенанта Брексмара. Він мимоволі задумався про наслідки, до яких може призвести знайомство Береніс із цим молодиком. Дотепер думки про те, що у Береніс можуть з’явитися молоді шанувальники, якось не турбували його. Без тями закоханий, він не хотів думати ні про що, що могло б стати на шляху до реалізації його мрії. Береніс мала належати йому! Сонячний промінь, що втілився в образі юної прекрасної дівчини, мав освітити і зігріти його життя. Але Береніс була така молода і така нестійка в своїх настроях, що часом Френк впадав у роздуми.

Як наблизитися до неї? Як себе тримати? Які знайти слова? Береніс аж ніяк не була засліплена ні його гучною популярністю, ні багатством. Вона гаяла час серед людей, котрі займали вище становище в світі, ніж Ковпервуд, навіть не підозрюючи, якою мірою зобов’язана цим його щедротам. Придивляючись до Брексмара під час своєї першої зустрічі з ним, Френк був змушений визнати, що молодий лейтенант доволі гарний, спритний