Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

На порозі стояв мій батько. Постарілий не на рік — років на десять. На голові — жодної темної волосинки, погляд потухлий, плечі опущені. І все ж, ось він: живий, здоровий і нескінченно дорогий.

— Олено! — прошепотів батько побілілими губами.

— Це я, тату, — сльози самі потекли з очей. — Я повернулася.

Він рвучко притягнув мене до себе, стиснув до хрускоту в кістках.

— Хто там, Володю? — пролунав із кухні жіночий голос.

Не дочекавшись відповіді, мама виглянула в коридор. Побачила нас, зойкнула, впустила на підлогу рушник, притиснула руки до пополотнілих щік.

— Не варто так хвилюватися. — Вампір і сам виглядав переляканим. — Ми не примари, не тіні минулого. Це справді Олена. А я — Стефан Янку, її наречений. Вибачте, що без попередження. Можна нам із вами поговорити?

Далі було все: сльози, сміх, обійми, корвалол, міцна кава з валідолом, знову сльози й обійми, ступор і недовіра, легкий шок, недовгі сумніви, поспішні збори — і врешті-решт Орбіс поповнився двома новими мешканцями.

Корисна все ж таки справа, ці курси адаптації та програма «Стандарт» з екобудиночком у селі. Хто б міг подумати, що все це колись стане у пригоді. І знаєте, що я вам скажу? Віслючок з візочком — це таки гарна ідея!

==========

Ось і добігає кінця ще одна історія, але не пропустіть бонусну главу, адже дехто з розбитим серцем заслуговує шансу на щастя :)

Ваша Анні

==========