Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

***

ВІЛЬЯМ

    Від моменту ранкової розмови вже пройшло годин п'ять. Дід водив нас то королівським садом, то замком, то військовими полями. Я розумів до чого це все. Він хоче застосувати армію Нествілу для боротьби в цій війні. І це було б логічно, але ... несправедливо для Аїди. Я знаю, чого хоче вона, і знаю, чого очікує королівство. Синій Вогонь не дав нам вибору. Те, що він називає вибором насправді є оманою для телепнів, які повірять в його доброзичливість. Я ж розумію, сенс його пропозиції. Який би вибір із запропонований не обрала Аїда — це буде вигідно для нього, але ніяк не для нас.

-Чого ж ви мовчали весь цей час, хлопці? - Вирішив батько згадати, що десь там має авторитетність. Але точно не в моїх очах.

-Не лізь зараз, сину. Ти також виділився. Король, який не знає про небезпеку. - Не суворим, не злим, не нервозним, а досить таки спокійним голосом говорив до батька дід. Зараз, мабуть, він єдиний з усіх, хто так спокійно тримається. Хоча, якщо згадати, що це далеко не перша війна на його віку — його можна зрозуміти. 

-Звідки мені було знати?! Хіба мені хтось щось казав?

-А хіба це проблема дітей? Аїда ще не офіційна королева, коронація можлива тільки з вісімнадцятиріччя! До того часу єдиний офіційний король Нествілу та Гормалю — це ти!

-Вибач, батьку ...

-Що ж, якщо відносини ніхто вирішувати більше не планує, пропоную підійти до суті теми. На королівство насувається війна. І не просто війна, яка закінчиться однією битвою, ні. Це бійка із пустотою, із нечисттю. Для тих, хто не в курсі нагадаю: нечисть вже давно мертва, єдиний спосіб її позбутися — спалити залишки до тла. Кістки, м'язи, шкіра — все, що залишилося після смерті нечисті треба спалити. 

-Це б могла зробити Аїда! Вона ж єдиний маг вогню. - Увійшов в розмову брат Лінди.

-Могла б, - дід неочікувано різко зупинився на місці, чим зупинив всю нашу «дружну компанію», - якби тієї нечисті було сто-двісті осіб. Але не коли це ціла армія напівмертвих тварюк, які йдуть на свіжу кров та молоду енергію! Тут треба дещо більше. Вільяме, Шиллі, Віллі, ви ж навчаєтеся на факультеті бойової магії, чи не так? Думаю ви можете зайнятись питанням армії в цій війні. Скільки вам, кажеш, часу виділили? Тиждень? Два? За цей час ви спокійно можете зібрати армію.

  На цей момент ми вже входили в один із кабінетів замку. Цей був створений конкретно під військові питання. Посеред кабінету стоїть стіл із міні моделлю королівства в найбільш детальних своїх масштабах, а на стіні навпроти нас висіла карта усіх сусідніх королівств та міщин поблизу них. Прямо під картою — бордовий шкіряний диван із позолотою та тумба із різними дрібничками типу лупи та футляру з-під окулярів.

-Діду, я все розумію, ситуація складається вже занадто напруженою. Але так ми вчинити не можемо! Аїда не дасть згоду на подібний план. Вона хоче це все вирішити інакше!

-Вільяме, мені здається ти нічорта не розумієш ситуації. Це війна, сину! А не проста дитяча забавка!

-Я хочу довіряти їй! І навіть в таких питаннях.

-От як? Тобто і життя ти готовий своє їй доручити?!

-Якщо треба буде — готовий. 

  Холод, який гуляє кімнатою щоразу, коли діалог йде між мною та батьком вже стає звичним явищем. Між нами ніколи не було якогось вогню тепла та ніжності. Тільки строгість, агресія та роздратованість ...

-А-ну замовкли обидва! Ми тут зібралися не для того, аби сваритися в черговий раз. - Дід прийняв на себе роль короля та старшого чоловіка сім'ї та з усієї сили вдарив кулаком об товстий дерев'яний стіл біля стіни. - Значить так, Леве, в нашій армії на сьогоднішній день налічується близько 500 000 військових. Техніки достатньо, рівню свідомості та кваліфікації також! Ми можемо вже сьогодні відправити армію в сторону академії, аби ті встигли доїхати до моменту нападу ...

-Так, стоп! - Я розумів, що план діда дійсно має місце бути, але і підставити Аїду немає бажання. Вона вірить, що зможе знайти інше вирішення проблеми, і я хочу в це вірити! Я хочу аби вона впустила мене в свій світ, дозволила стати частиною свого світу. Я хочу вірити в те, у що вірить вона, тому що хочу вірити в неї. - Тобі не здається, що когось тут не вистачає аби обговорювати це питання?! Чи вас все влаштовує? Всіх вас!

-Вільяме, Аїда тут ні до чого! Я розумію, вона майбутня королева і, в якомусь сенсі, мала б бути присутньою на таких розмовах. Але ж вона ще дитина! - Як завжди батько спробував включити «батька» ...

-Вона дитина, тому що ти її хочеш бачити дитиною. Тому що Ти, не хочеш зізнатися собі в тому, що вона вже доросла! Не хочеш зізнатися собі в тому, що зростала вона без тебе, що ти пропустив всі важливі моменти її життя! Ти злишся та з'їдаєш себе зсередини за те, що був відсутнім в її житті! Що не допоміг тоді, коли був їй потрібен! Ти хочеш бачити її дитиною, аби не зізнаватися собі в своїх же помилках! Тобі вигідно бачити в ній дитину, аби не помічати всіх проблем. Аби створювати видимість щасливої сім'ї, важливого батька з донькою у відносинах яких повна ідилія. Але я тебе засмучу батьку. Все це — лише чергова ілюзія!

  Я бачив, як очі батька заливаються кров'ю. Бачив злість та ненависть в його очах. 

  Мабуть, вперше за життя я побачив в його погляді щось окрім злості та суцільної агресії. На диво ... це страх та біль. Це образа та відчуття власної провини. Це любов до дитини та ненависть до себе.  

  Щоку обдало жаром. Різкий ляпас від батька свідчив лише про те, що я зміг зачепити ту саму рану в його серці, яка все ще не встигла забитися бетоном. Його біль, страх, любов та провина зливаються в один єдиний флакон. І ім'я йому — Аделаїда Дарвін.

-Мені здається, сину, ти забуваєш із ким розмовляєш. Я не твій черговий придуркуватий друг із академії, не причудлива матір і не всепрощающа баба. Я твій батько!

-Так який же ж ти батько? - Пихтячи більше від неочікуваності та образи, чим від реального болю, продовжував я. - Хіба батько позбувається сина щоразу, як з'являється така можливість? Хіба батько дозволяє собі підняти руку на свого сина, а на людях натягнути маску любові й ніжності!? Хіба батько відправлятиме сина на довгі роки в сусіднє королівство тільки аби збагрити його подалі? Хіба справжній батько не буде зацікавлений в інтересах та досягненнях сина?! Га!? Ну, чого ти мовчиш?! Відповідай, - останнє я проциджую крізь зуби із максимальною насмішкою над одним тільки словом, - батьку!