Читати книгу - "Бути другом, Інна Турянська"

Бути матір'ю – ці слова чомусь болюче відгукнулися десь всередині Клавдії. Та хіба якби вона не любила Віри, чи дбала б про її сестру? 

— Не шукайте в собі це почуття, Клавдіє, – сполохали її думки слова Лесі, – Ви дбали про Лію не через те, що любили Віру. Ви робили це з жалю до себе…Вам було жаль лише себе та свою самотність, а не Віру. Любити когось це означає ставити того вище себе, а в вас на першому місці любов до себе. Хоча дивлячись на вас, то радше була жалість. Так, жалість до себе зробила з вами таке. Вам було так жаль себе, що ви не жаліли ні кого….І що в результаті, Клавдіє? Ви жалюгідні, самотні…

— То виходить вам і не жаль своєї втрати? – намагалася хоч якось відбитися Клавдія, – Вашій доньці прострелили голову, а ви просто намагаєтеся жити далі ніби нічого не було, так виходить? Або ж ні….вирішили пожаліти повію замість себе….

— Ні, я роблю це тому, що я люблю, а не просто жалію. Я роблю це, бо я мати. А ваша жорстокість не зупинить мене…Ображена життям людина, ось як ви, тільки те й вміє, що ображати інших. Мені жаль вас, ба більше ви жалюгідні….настільки, що мені навіть не образливо з того, що ви наговорили мені….Бажаю гарного вечора, Клавдіє, — вирішила завершити цю розмову Леся. 

— Та я вб'ю тебе! – прокричала Клавдія їй в спину, — Я всіх вас повбиваю!! — це зупинило Леся, але не налякало.

— Дякую, я зафіксувала ваші погрози. Все чекала коли ви зірветеся з власного ланцюга на який самі ж себе посадили. Не забувайте, що на кожного сильного знайдеться інший сильний. У нас теж є зв'язки й потрібні люди, щоб посадити вас за ґрати, за все, що зробили Вірою! Але на відміну від вас, ця дівчинка вас дійсно вважала своєю мамою. Мамою! — це дійсно зачепило Клавдію, здавалося в очах цієї жінки, промайнуло щось схоже на співчуття, – Тому вона всього лиш хоче жити спокійно, але без вас…Ви недостойні такої доньки…

Клавдія знову хотіла кинути їй в спину, щось про погрози у стилі — я тебе вб'ю, чи знищу…але, чи налякало б це ту, що готова була вмерти, ради тих кого любить? Чомусь після цієї розмови не знайшлося більше підхожих слів…їх просто не було….

Леся ж тільки закривши за собою двері під'їзду, затисла рота руками. Вона бачила у своєму житті жорстоких людей, як от її зять, якого вона прийняла як сина…хоч він і не оцінив того….Але Клавдія…Здавалося, що жорстокість та злоба — це друге обличчя тієї жінки. Насправді сказані Клавдією безжальні слова в бік жінки, пройняли її дуже сильно. Наче Леся знову прожила день смерті своєї донечки. Сльози заливали їй обличчя. Можливо для Клавдії то й були лиш слова та погрози, але для Лесі то був біль, той який досі не загоївся. Але разом з тим до неї прийшло й запевнення, що таки Віру вона більше ніколи не віддасть в руки цієї жінки! І зараз вона впевнено підіймалася сходами до власного дому без страху за себе, і з певністю, що з її доньками, все буде добре.