Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Помітивши Харісона, який наближався до мене, я начепила підроблену посмішку щастя, прибираючи пальці від чергового келиха шампанського.

Фігуру Росса відразу перекрив силует Акости. Мої очі спалахнули. Хлопець простягнув мені руку і чарівно посміхнувся.

Весь навколишній світ став дисонансом, який грав на задньому фоні. Я прийняла його руку як під гіпнозом.

У цей момент я не думала про наслідки. Все сталося так швидко... А ця чарівна посмішка! Чорт би тебе забрав, Лестерне!

—Про що ти думаєш? - прошепотів хлопець, дбайливо беручи одну мою руку в свою, а другою торкаючись оголеної спини.

Його тепле дихання і тіло викликали мурашки по моєму тулубу. Я тонула поруч із ним. Коліна підкосилися і затремтіли. Язик не міг поворухнутися, а горло зовсім пересохло.

Від задурманеного стану мене вивели спогади про Росса. Тоді я насупилась, відповідаючи:

—Ти все зіпсував.

Акоста посміхнувся, нахиливши голову і торкнувшись кінчиком носа моєї щоки. Я рвучко задихала.

—І як же?

—Моя поведінка має бути ідеальною, інакше Росс вирішить помститися нам. Тобі чи не знати.

—Ти розкішна в цій сукні, - перевів тему Лестерн.

Я почервоніла від щік до кінчиків вух. У залі стало душно. Музика поступово повертала свою гучність.

—Я хочу вкрасти тебе, - пошепки признався хлопець, цілуючи мене в шию.

—Вкрадеш, - так само пошепки відповіла я. —Але трохи пізніше.

—Пішли в мою кімнату, там і прокинемося вранці. Разом, в одному ліжку. Все, як ти хотіла.

То був мій шанс. Він погодився.

—Слухай, - невпевнено сказала я. —Мені потрібна твоя допомога.

Лестерн хрипко засміявся, продовжуючи танцювати.

—Та невже? Сама Мелліса Ренделл потребує допомоги Лестерна Акости.

—Ти випив? - серйозно звернулася я до хлопця. —Аж надто веселий.

—Це не я цідив сім келихів шампанського, - сказав Лестерн, випрямляючись. —І крім того, ми мали виїхати кілька годин тому.

Голос хлопця став холодним та серйозним. Моє серце стислося.

—Я про це й хотіла поговорити, - сказала, відводячи погляд. —Плани змінилися.

Хлопець хотів цокнути язиком. Йому хотілося закотити очі і спитати: «Знову?» Але він цього не зробив. Лестерн мовчки продовжував кружляти мене залом, хоча музика вже давно перестала бути повільною і тихою.

—Нам...

—Лестерне, - покликала хлопця дівчина.

 Ми з Акості зупинилися танцювати і повністю зосередилися на пишногрудій дамі, яка перервала мене. Це була та сама дівчина, яка про мене шепотіла зі своїми друзями. Я насупилась.

—Можна запросити тебе на танець? - запитала дівчина, широко посміхаючись.

Вона явно не хотіла звертати увагу на те, що я стояла поряд. Їй було начхати. Пасія Росса має танцювати з Россом.

Я відкрила рота, щоб прогнати нахабну дівчину, як сильні руки схопили мене за плечі. Вони повернули мене обличчям до себе, відводячи подалі від Акости. Я перелякано глянула у вічі юнакові.

То був не Харісон. Тривога одразу залишила серце. Невідомий хлопець усміхався мені всіма своїми тридцятьма двома зубами, торкаючись руками моєї талії. Я різко глянула собі за спину. Лестерн зник із дівчиною за дверима.

—Як тобі бал? - вирішив розвіяти напружену тишу хлопець.

—Веселіше, ніж з тобою.

Мені було начхати на грубість. Ми не домовили з Лестерном. Він не знав мого плану; не знав моїх подальших дій та вказівок.

—Не боїшся, що Росс вирішить розрізати тобі черево?

—Навіщо так грубо? - юнак скривився. —Харісон не вчив тебе манер?

—Хочеш запропонувати свою допомогу? - запитала я, зігнувши брову і пробігши очима по одязі юнака. —Боюсь, покидьки мене не приваблюють.

Хлопець відкрив рота, щоб відповісти, але я грубо скинула його руки зі своєї талії. Риссю взявши два келихи шампанського, я покинула зал. Приголомшений юнак поглядом дивився мені в спину.

***

Притулившись попереком до підвіконня, я виглядала в коридорі Лестерна. Ніхто за мною не побіг. Ні той зухвалий хлопець, ні Росс. Я навіть не бачила, щоб Харісон вийшов із зали, щоб сходити по нужді.

«Акоста не став би затримуватися з іншою жінкою», - заспокоював мене розум.

Я залпом випила один келих, морщачись від випивки.

Ззовні почулися поспішні кроки. Я глянула на того, хто поспішав. Лестерн.

Випроставшись, я зустрілася з його поглядом. Акоста квапливо попрямував у мій бік.

—Ну і вигляд у тебе, - з огидою сказала я, простягаючи келих.

Лестерн явно відбивався від дівчини. Його сорочка була трохи розстебнута, краватка навряд чи була схожа на себе, а розмазана помада на щоці ясно давала зрозуміти, що Акоста намагався відмовити панянку від її поривів. Волосся було скуйовджене.

—Це звір, - зізнався Акоста, роблячи ковток шампанського. —Ти не домовила.

—Як я вже сказал:, плани змінилися. Ми нікуди не їдемо. Гроші можна повернути Рою; хоча, я маю сумнів, що вони йому ще знадобляться.

Лестерн насупився, притулившись плечем до стіни.

Збоку ми могли здатися звичайною парочкою, яка розмовляла про тутешні проблеми світу. Ніхто й не здогадувався, що ми планували.

—Я не хочу, щоб такі люди жили, - зізналася я, опустивши погляд.

Акоста торкнувся пальцями мого підборіддя, зводячи погляд. Хлопець схвально кивнув, говорячи, що в моїх словах немає нічого докірливого. Він би підтримав мене.

Це дало сили почати розповідь. Лестерн слухав кожне слово і кивав, коли він погоджувався. Іноді Акоста запитував і вносив свої пропозиції. Я погоджувалася з ним і прислухалася до його думок.

«Скоро все скінчиться», - твердив мені розум.