Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

хлопчик чи дівчинка?

З-за решітки пролунав дзвінкий сміх.

— Дівчинка, — проказала Евге й несподівано додала: — Хлопчик.

— Я не зрозуміла.

— Я — дівчинка, а за стіною — хлопчик. Дорослий, знає тебе. Ти його Ма.

— Там Бекир? Ти говориш про Бекира? — Ма затрясла ліжком у марній

спробі відв’язатися. І лише за мить подумала, що злякала дитину, і спитала

якомога спокійніше: — З ним усе добре?

Дівчинка мовчала.

— У нього щось болить? Він поранений?

— Спить, — відповіла Евге. — Йому сниться дівчинка, що внизу.

— Чорна Корова внизу?

На мить запанувала пауза, а потім Евге сказала те, що Ма очікувала почути

найменше, ще й від п’ятирічної.

— Ні. Внизу, але не там. Чорна Корова зараз у тогірек Діви.

— Про що ти говориш? Як це може бути? — зашепотіла Ма, але відповіді

не дочекалася. Двері скрипнули. Вона ледь встигнула вивернути шию, щоб

зубами дістати кульку фармакону, яку до того ховала в кутику подушки.

Нарости на лопатках занили від зусиль. Кулька обдерла горло, але вона її все ж

проковтнула.

— Ти добре її прив’язала? — пролунав високий примхливий голос. Ма

ледь не застогнала від розчарування. На порозі була не Сфена, а її помічниця

Руф, а отже, Ма даремно проковтнула фармакон. Вироблений із крові Першої

Зіниці, він міг подіяти тільки на неї.

***

— Сфена наказала привести тебе на місток. — Руф окинула поглядом Ма, наче роздумуючи, як їй виконати наказ, зважаючи на те, що Ма прив’язана. Вона

подала знак Ханум, а сама демонстративно погладила банку з бакасою. Мовляв, диви, що мені дала Сфена, і спробуй тільки показати зуби.

— Я чула вибухи. На Матір Вітрів напали? — Ма гарячково думала, що

робити. Якщо Руф відведе її на місток, а там вона змусить Сфену торкнутися

бакаси, то дістане можливість заволодіти свідомістю Першої Зіниці.

— Так, був бій, — Руф провела нігтями по склу банки так, що в Ма звело

зуби. — Ми відбили твоє поріддя. Сфена каже, що він важливий, як і ти. Хоча не

розумію чому. Як на мене, ти звичайна потвора з Дешту.

Мати Вітрів знову здригнулася. Руф нетерпляче зиркнула на вікно, немов

обраховуючи, скільки має часу. Ханум схопилася за одвірок.

— Навіть після твого дикого нападу Сфена думає, що ти допоможеш

розібратися з Белокуном. Але йому й так не довго облавок топтати. Він уже

почав харкати кров’ю. То нащо ти їй, лікарко? Чому вона хоче тебе залишити? За

що тебе вподобав Талавір? — Руф повільно, наче пестячи, провела по обідку

банки, а потім, коли Ма цього найменше очікувала, спритно засадила пальці в

бакасу. Ма завила від болю. Руф їй заздрила, ненавиділа, і всі ці емоції манкур

вилив їй під шкіру. — Може, ти й мені покажеш, що в тобі такого особливого?

— Вни-изу що-ось відбува-ається, — подала голос Ханум.

— Я тільки отримала цю штуку, дай трохи погратися. — Не виймаючи

руки, огризнулася Руф.

Ма спробувала зосередитися. Руф уперше торкнулася бакаси, вона не

могла опиратися так, як Сфена, і Ма читала пір’яволосу, як відкриту книгу.

— Ні, навіть не думай це робити. — Руф висмикнула з банки руку й

витерла пальця об одяг. Ма її недооцінила. Помічниця Першої Зіниці

підготувалася. Руф витягла з кишені маленький старовинний пістолет і

наставила на ліжко. — Я знаю, хто ти, знаю, що ти хочеш зробити зі Сфеною, —

використати її, а потім зрадити. Я це відчула. Вона буде вдячною, коли я

відкрию їй очі. У неї є я, і більше нам ніхто не потрібен. — Зброя в руці Руфі

затремтіла.

Ханум тихо зойкнула, затулила обличчя руками й зашепотіла молитву.

Вона першою побачила те, на що Ма звернула увагу наступної миті. За спиною в

Руфі з вентиляційного отвору до кімнати знову пролізли паростки суєру, наче

Евге хотіла розібратися, що тут відбувається. Руф цього не побачила, хоч могла

б і зреагувати на сплеск суєру. Ма відчула, наче в кімнаті зараз завирує буря.

Волосся на її шкірі стало дибки, а в крові завирував суєр, підсилений дією

фармакону. Нарости на лопатках збільшилися. Вивертаючи руки в зап’ястках, вона подалася наперед, немов хотіла грудьми зустріти кулю. Фармакон не мав

сили над Руф’ю, але подіяв іншим чином — активізував зміни в тілі Ма. Те, з

чим вона так довго боролася, узяло гору. Ма напружила м’язи, вигнула хребет і

дала виростам свободу. Гострі шипи з тріском розірвали пута на її руках. Очі

Руфі розширилися. Вона не очікувала побачити такі різкі зміни й натиснула на

гачок. Оглушливий постріл збігся з поштовхом Станції, наче вони знову

потрапили в бурю. Ма встигла відкотитися на бік ліжка, тож куля застрягла в

бильці. Руф спробувала перезарядити пістолет, але Ма зреагувала швидше: довгим наростом штовхнула її в живіт, і Руф відлетіла просто в суєрні пагони

Евге. —Відв’яжимене!—крикнула Ма, намагаючисьзвільнити ноги.

Ханум застигла як укопана, переводячи темні очки з Ма на Руф. Нарешті

підхопила спідниці, переступила ноги Руфі і кинулася розв’язувати Ма.

— У якій кімнаті Бекир? Ну? Де він?

Ма підібрала зброю. Від юшану та тривалого лежання її хитало, але біль у

спині став легшим. Вона змогла розправити нарости. Новоутворення потягнули

назад, змінили баланс тіла — Ма довелося схопитися за стіну, щоб не впасти.

Вона з гіркотою подумала, що якби так довго не боролася зі змінами, то вже

давно їх опанувала б. Ханум не зводила очей із Руфі, яка корчилася під дією

суєру.—МимаємодопомогтиБекиру,—спробувала привестиїїдотямиМа.

— Ні-і. Не зараз. Зараз тогірек Діви. — Ханум схопила її за рукав і

потягнула на