Читати книгу - "Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели"

— Докторе Ху-Ха, — подав голос містер Бідл, — звичайна людяність забороняє тікати від ближнього у лихій біді.

— Докторе Воф-Ху, коли ви подужаєте вимовити, — відзначив я. Тоді я повернувся до ліжка й відкинув своє довге волосся.

— Пане голово, — сказав я, — одна вам лишається надія. Від ліків вам не полегшає. Але є інша сила, дужча за зілля, хоч і в зіллі її досить, — мовив я.

— А що ж воно таке? — спитав він.

— Наукові демонстрації, — відповів я, — тріумф розуму над сальсапарілою. Віра в те, що немає ніякого болю ані хороб, крім тих, що походять від нашої недуги. Визнайте свою кволість. Демонструйте!

— Про яку це інферналію ви кажете, докторе? — спитав голова. — Чи ви, бува, не соціаліст?

— Я кажу про велику доктрину психічного фінансування — про світлосяйну школу впливу на віддалі, підсвідоме лікування облуди й менінгіту, про цей предивний хатній спорт, відомий під назвою особистого магнетизму.

— Чи не можете ви його вжити, докторе? — запитав голова. — Я сам із Єдиних Синедріонів і виявлених протоплазмів Внутрішньої Кафедри, — мовив я. — Криві знов балакають, а сліпі штовхаються, коли я роблю над ними паси. Я — медіум, і колоратурний гіпнотезер і спіртуозний контролер. Тільки через мене на останньому сеансі в Ен-Арборі покійний голова Спілки Виробництва Оцту та Гіркої міг повертатись на землю та заходити в розмову з своєю сестрою Джон. Ви бачите, що я продаю на вулицях ліки для бідних. Я не прикладаю до них особистого магнетизму. Я не кидаю його між порох, бо вони не надбали собі навіть пороху.

— Може, ви прикладете його до мене? — спитав голова.

— Слухайте, — відмовив я, — всюди, де я не бував, у мене була, сила сутичок з медичними товариствами. Проте я не лікарюю. Однак, щоб урятувати вам життя, я вживу фізичних засобів, коли ви згодитесь не чіплятись до мене за дозвіл на торгівлю.

— Звичайно, згоджуюсь, — сказав він, — тепер беріться до роботи, докторе, бо біль почався знов.

— Мій гонорар складе двісті п’ятдесят доларів, з гарантією, що ви одужаєте за другим разом, — підкреслив я.

— Чудово, — згодився голова. — Я заплачу їх. Гадаю, що моє життя варте таких грошей.

Я сів край ліжка й утопив погляд просто йому в очі.

— Тепер, — сказав я, — виганяйте ваші думки про хоробу. Ви здорові. У вас немає ні серця, ні дужки, ні лопатки, ні мозку, ані чого іншого. Ви не почуваєте ніякого болю. Ви знаєте, що ви помилились. Тепер ви почуваєте, що той біль, якого у вас і не було — попустив, правда?

— Мені таки трохи полегшало, докторе, — сказав голова, — щоб я пропав, коли ні! Тепер побрешіть ще трохи, про той опух з лівого боку, що в мене немає, і я гадаю, мене можна буде підперти й подати мені трохи ковбасок з гречаним пиріжком.

Я зробив кілька магічних рухів руками.

— Тепер, — мовив я, — запалення минулось. Права частина периферії піддалась. Вас знемагає сон. Ваші очі не можуть довше дивитись. Тим часом хворобу приголомшено. Тепер ви заснули.

Голова поволі заплющив очі й заходився хропти.

— Ви спостерігаєте, містер Тідл, — звернувся я до молодого хлопця, — дива сучасної науки.

— Біллі, — відказав він. — Коли ж ви остаточно вигоїте мого дядю, докторе Пу-Пу?

— Воф-Ху, — зауважив я. — Я прийду знов завтра об одинадцятій годині. Коли він прокинеться, дайте йому вісім крапель скипидару і три фунти біфштексу. Бувайте здорові.

На другий день уранці я знов прийшов вчасно.

— Ну, — містер Бідл, — мовив я, коли він відчинив двері до спальні, — як ся має ваш дядько сьогодні?

— Здається, йому багато краще, — сказав містер Бідл.

Обличчя й колір обличчя були у голови як у найздоровішої людини. Я походив коло його вдруге, і він сповістив, що хвороба покинула його остаточно.

— Тепер, — сказав я, — вам слід би полежати ще з день або зо два й ви одужаєте цілком. То щастя, що я нагодився до Рибальської Гори, пане голово, — провадив я, — бо всі засоби корнукопеї, яких уживають лікарі зі звичайною освітою, не могли б вас урятувати. А тепер, коли помилка ваша пішла за водою, а хвороба виявилась облудою, згадаймо про щось веселіше, а саме про гонорар у двісті п’ятдесят доларів. Тільки, будь ласка, ніяких чеків, я гидую підписувати своє ім’я на чеках, як з лиця, так і з вивороту.

— Я тут наготував гроші, — відповів голова, вийнявши гаманець з-під подушки.

Він відлічив п’ять п’ятдесятдоларових купюр і затримав їх у руці.

— Подайте розписку, — звелів він Бідлеві.

Я підписав папірця, й голова віддав мені гроші. Обережно поклав я їх у свою бокову кишеню.

— А тепер робіть своє діло, пане урядовцю, — мовив голова, оскирившись, як зовсім не подобає хворій людині.

Містер Бідл поклав руку мені на плече.

— Вас заарештовано, докторе Воф-Ху, а інакше Пітере, — проголосив він, — за лікування без дозволу, що забороняється державним правом.

— А ви хто такий? — спитав я.

— Це я вам скажу, хто він такий, — обізвався голова, сівши на ліжку. — Він шпигун, що служить у Державному Медичному Товаристві. Він за вами стежив у п’ятьох графствах. А вчора він до мене звернувся й ми виробили план, щоб вас залучити. Гадаю, що вже ви ніколи не лікарюватимете більше у наших краях, містер Факір. Як ви казали, на що я нездужаю, докторе?

Голова зареготався.

— Щось складне, але в усякім разі це було не пом’ягшання мозку, сподіваюсь.

— Шпигун, — вилаявсь я.

— Він самий, — ствердив Бідл. — Мені треба буде здати вас шерифові.

— Побачимо, як ви це зробите, — сказав я, тоді згріб Бідла за пельку й мало не викинув у вікно. Та він висмикнув револьвера й заткнув його мені під бороду, отож я й утішився. Далі він надів мені на руки кайданки й вийняв гроші з моєї кишені.

— Свідчу, — сказав він, — що