Читати книгу - "Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк"

Колишній полковник думав про це, а ноги ступали коридорами фортеці, а голова віталася із зустрічними знайомими. Причому, Рефат вітався не так, що тут же і забував – ні, чоловік виділяв дещицю уваги на те, щоб оглянути не чужу людину, та, якщо що, підмітити її гарний вид, чи навпаки – поганий.

Всього за два дні Рефат зазнайомився багато із ким. У дружньому сенсі, а не робочому. А ще він так звик до фортеці, що, опинившись перед їдальнею, зрозумів, що дійшов до неї без умислу, а по пам’яті… по звичці. Бо він насправді звик до цього місця. І воно навіть несподівано почало сприйматися чимось на кшталт дому. Віддалено, але… схожим на нього, як на думку людини, котра у себе в домі стала чужою.