Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Зараз я вам розповім, пані, що потрібно робити... – вона нахилилася до молодої жінки.
Брудне волосся баби, яке сірими пасмами звисало з-під хустки, торкнулося випещеної білої щоки пані Дороти. Але тепер молода жінка не відчувала відрази. Вона жадібно вислуховувала відьмину настанову.
Пані Дорота принесла додому висушені кістки кажана, шматок зміїної шкіри, закривавлене пташине пір'я, собачі очі, котячі пазурі та ще кілька предметів, які дала їй відьма. На цвинтар, щоб набрати землі зі свіжої могили, молодій жінці довелося йти самій.
На цвинтарі було страшно, але бажання знищити суперницю перемогло. Нігтями, до блиску відполірованими шматочком оксамиту, Дорота копирсалася у жирній землі. Її вивертало від думки, що під нею лежить мертв’як, який у будь-яку мить може випростати з-під землі кістляві, об’їдені черв’яками пальці і схопити її за руку. Вона ледве не втратила свідомість, коли над головою повільно і важко пролетіла сова. Птаха видала глухий звук, схожий на старечий регіт, і пані Дорота перелякано схопилася за серце.
Далекий дзвін вибив першу годину ночі. Пані Дорота спам’яталася і похапцем набрала землі у стару хустину. Перелякана, вона тікала подалі від цвинтаря. Біле покривало тріпотіло на вітрі. Двоє п’яничок, які ніяк не могли відповзти від давно зачиненої корчми, ледве не померли з переляку, бо прийняли жінку за привида.
На щастя, нічна сторожа не затримала пані Дороту. Вірна служниця відчинила двері відразу, як почула її шкрябання. Дорота швиденько просковзнула у напіввідчинені двері. І відразу ж побігла до кабанячої шкіри, щоб настригти щетини і додати її до купи огидних предметів. Вона не боялася, що її можуть застати. Свекор був глухий і лінивий. Малгожата мала добрий сон. А Гінчі, як завжди, не було вдома.
Дорота змішала щетину з землею та предметами, які отримала від відьми. Старанно перемішала все, читаючи “Pater Noster” задом наперед. Так наказала відьма. Розклала пекельне місиво у полотняні мішечки і перев’язала їх чорними стрічками. А потім піднялася у свою опочивальню, сховала мішечки у скриню, під спідницями, кинулася на ліжко і заснула як камінь, без сновидінь.
У наступні тижні Дорота думала, як підкинути мішечки у покої королеви. Як дружина підскарбія, вона мало право бувати у замку на Вавелі. Врешті-решт, їй вдалося підкупити одну з покоївок.
Сонька знайшла один з мішечків несподівано. Одного ранку, коли вона вдягала у вухо сережку, прикраса випала з її рук і закотилася під ліжко. Сонька сама нахилилася за сережкою, бо служниця тримала у руках скриньку з коштовностями.
Здивувалася:
- Що це таке?
Розв’язала мішечок і налякано скрикнула:
- Яка гидота!
Служниця заверещала і ледве не впустила коштовності. На жінок дивилося мертве собаче око, на яке налипло підозріле сміття.
- Не торкайтеся, ваша милість! – вигукнула дівчина. – Я чула про таке! Це – найгірше з чаклунств. На смерть.
Сонька здригнулася і вибігла з опочивальні. Вона покликала усіх своїх покоївок і придворних панночок. Звеліла їм ретельно обшукати всі покої. Дуже скоро відшукалися ще шість мішечків, схожих на перший. Сонька звеліла вартовим покликати єпископа Збігнєва, а тим часом не випускати з покоїв переляканих жінок.
Єпископ підтвердив чаклунство. Простих служниць негайно потягли у каземати, на допит. Шляхетних дівчат прелат вирішив розпитати особисто. Але той допит виявився недовгим. Одна з покоївок не витримала тортур і зізналася, що мішечки підклала вона. Їй за це щедро заплатила невідома пані у чорній сукні. Пані буцімто сказала, що нічого страшного у тих мішечках немає. Просто легкі чари, які мають змусити королеву-чужинку повернутися на свою батьківщину.
Єпископ звелів розвести вогнище за стінами замка і спалити на ньому чаклунські мішечки. На покоївку-зрадницю чекало таке ж покарання. Хто така таємнича пані у чорному – дізнатися не вдалося.
Сонька тремтіла, коли увійшла під високе склепіння собору Святих Станіслава та Вацлава. Вона схилилася над чашею зі свяченою водою і старанно обмила обличчя і руки. Так порадив єпископ Збігнєв, щоб злі чари не торкнулися її.
Повертатися у звичні покої не хотілося. Сонька оселилася у приміщенні, де раніше мешкала королівна Ядвіга. Але там їй було незатишно. Замок на Вавелі перетворився у пекельну пастку, де на королеву чигали ненависть і небезпеки.
Сонька порадилася з єпископом Олесницьким, взяла з нього слово, що він наглядатиме за юним королем Владиславом, і відбула на кілька місяців у місто Сянок. Це невеличке містечко, заселене здебільшого русинами, подарував їй король Ягайло після народження старшого сина.
Пані Дорота зраділа, коли дізналася про раптовий від’їзд королеви. Вона подумала, що чаклунство почало діяти. Але на неї чекало гірке розчарування. Гінча з Рогова поїхав за королевою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Сонька, Ірина Звонок», після закриття браузера.