Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Ахах, впевнена ми тут не востаннє, тож надивитися на сад та замок ти ще встигнеш. Але нам вже час їхати. Хвилин за п'ять за нами заїде водій, який довезе до академії крізь точки телепортації. Як раз за цей час можеш зібрати речі свої та братів. А я тим часом заберу їх самих.

  Звісно я помітила смуток в обличчі подруги, але більше часу витрачати я не була готова. Ніхто не знає як скоро до нас навідаються «гості», а приїхати в академію, де б мене зустрів такий сюрприз я не хочу.

  Дорогою вниз я зустріла і Кару, яку також попередила про скору дорогу, і Марсела, який вже бігав із моїми речами по всьому замку збираючи нові «необхідні», і матір. Зі слів матері я дізналася куди понесло наших чоловіків, а після криків в коридорі було вже складно не здогадатися, що занесло їх в один із робочих кабінетів. Що вони знову не поділили? Звідки знову ця агресія в них береться?

  Чим ближче я підходила, тим яснішими до мене стали долітати фрази, які лунали під час розмови:

-...всі ми хочемо вірити в Аїду, але простої віри недостатньо!

  Ні, ні, ні! Не кажіть мені, що вони знову завели цю шарманку про армію! Ми ж здається вже все вирішили, що це не вихід!

-...це не вибір, а необхідність!

  Це хто там такий розумний?! 

  Бляха, на такій відстані ну дуже погано чутно! Складно навіть розібрати чиї де слова! Треба прискорити крок.

-...нехай ця опора буде у вигляді армії.

  Вільяме, навіть не думай погоджуватись! 

  Плювала я на всіх інших, вони для мене не є авторитетом, або людиною, на яку я можу покластися! А от тобі я довіряю! Будь ласка ... ! Прошу тебе, не відповідай згодою на таку пропозицію!

-...залишаємо варіант армії і крапка!

-Ми згодні.

  Брати Лі не встояли під напором двох королів. Складно спорити із тими, хто має величезну владу в королівстві, де ти проживаєш. Батько також підтвердив, що план чудовий. Чому ти не можеш повірити в мене ... ? 

  Вже в цей момент я дійшла до дверей кабінету. Спочатку було бажання ефектно увірватися туди і голосно запитати: «А що тут в біса відбувається?!». Але щось мене вчасно зупинило. Я, як мала дитина, стояла під дверима кімнати та підслуховувала, а шо ж буде далі?

  Двері трохи від'їхали даючи мені можливість обережно зазирнути всередину. Вони всі разом стояли довкола макету королівства, батько обперся об нього руками, аби перекинути вагу на руки. Дідусь стоїть як статуя — рівно та поважно. Брати Лі стоять поруч, розглядаючи макет, а Вільям ... він загадково дивився у вікно. Мабуть, обдумував те, про що вони щойно поговорили. Думає що відповісти? Чи просто як швидше звідти піти?

  Всі присутні направили свій погляд на Вільяма. В їхніх очах читалась впевненість у власних діях та словах. Вони неначе заздалегідь знали, що скаже принц. Вони відчували, що хлопець погодиться на пропозицію. Але в моїй душі, чомусь це відчувалося інакше. У нас із ним не такий зв'язок. За останній час ми сильно прив'язалися один до одного. І я впевнена на сто відсотків в одному — він ніколи не піде проти моїх принципів та бажань, а значить і проти мене.

  «Вільяме, я прошу тебе, тільки не ... »

-Це дійсно буде найрозумнішим варіантом. Армію відправимо сьогодні ж ввечері, до ранку вони вже будуть на місці, якщо їм створять маштабний портал. Безпека має бути на першому місці.

-Якого ...

***

ВІЛЬЯМ

  Очі всіх присутніх різко вилупились на тендітну дівчину біля дверей що в руках стискала дивний бордово-червоний амулет, якого раніше на ній я не бачив. 

  Твою ж ... матір! 

  Вона все-все чула? Всю розмову? Молодець, Вільяме! Хотів вберегти відносини із коханою, а тепер так влучно ти їх втрачаєш! Просто молодець!

  Поки всі дивилися в очі молодої принцеси, я не міг собі цього дозволити. Я відчував пекучу провину, яка пропалювала тіло зсередини. Звичайна згода на пропозицію тепер відчувалась гірше поцілунку із іншою дівчиною. Я зрадив бажанням Аїди, а значить зрадив і їй самій.

-Ти навіть не подивишся в мої очі? - Зараз її голос лунав куди нижче та серйозніше, аніж раніше. Вона сердилась. Дуже і дуже сильно. Я давно не бачив такої її злості. А особливо, коли ця злість направлена на мене.

  Не владнавши із власними передчуттями я таки підняв голову вище. Очі Аїди намокли від сліз, але вираз обличчя не виражав ані краплі смутку. Це її супер здібність — затягувати маску на обличчя навіть тоді, коли це неможливо. Навіть тоді, коли поруч ті люди, перед якими, здавалось би, не треба бути інакшою. Коли поруч я ...

  За вікном почулося, ніби хтось дуже різко натиснув на гальма. Свист шин на певний час заглушив усі звуки навколо нас, на щастя, нав'язливі думки також зникли. Але не на довго.

-Шилл, Вілл, за мною. Наша машина вже на місці.

  Дівчина миттєво покинула нашу «дружню компанію». Брати Лі рванули за нею, так як не хотіли, аби гнів Аїди перейшов на них. Я не міг стояти на місці і без зайвих слів побіг слідом за ними. 

  Вугол за вуглом, коридор за коридором ми спускалися вже ближче до виходу. Дорогою зустріли Кару з Веліндою, яким не потрібно було пояснювати всю ситуацію, аби ті доєдналися до нас. Їм було достатньо побачити вираз обличчя та занадто швидкий крок подруги, аби зрозуміти:

  «Хтось із хлопців накоїв дурне ...»

  Як же в біса прикро розуміти, що причина цього стану у Аїди — я та мої слова. Це просто нестерпно! Таке відчуття, що моя ж власна сила без поспіху з'їдає мене зсередини. Хоча, можливо це звичайна совість прокинулась нарешті.

-Аїдо, не лети ти так! Дай мені все пояснити!

-Скажи мені одне, Вільяме, я зараз дуже схожа на людину із якою вийде конструктивний діалог по фактам?! От і мені здається, що ні!

-Я не прошу тебе вести зі мною діалог, просто вислухай мене! Я поясню що сталося і можливо це тебе трохи заспокоїть.

-В біса мені цей спокій! Просто не чіпай мене зараз!