Читати книгу - "Пташиний спів"

— Чому ви така добра до мене? — запитав Стівен.

— Тому що я люблю вас, невже ви не бачите? Усе іде не так, як повинно, — і я хочу зробити хоч щось хороше. Ми маємо спробувати. Пообіцяйте мені, що ви докладете зусиль.

Стівен повільно кивнув.

— Ми спробуємо.

Жанна підвелася, відчуваючи натхнення. Вона узяла його за руку, і вони пішли через парк. Чим ще вона могла підбадьорити його, повернути у втрачену реальність? Була одна річ, природна; хоча ускладнення можуть переважити користь. Це повинно відбутися мимоволі, саме собою, або не відбуватися взагалі.

Вони повечеряли рано, у ресторані по дорозі додому. Стівен випив трохи вина, сподіваючись таким чином покращити собі настрій. Склянка Бордо зникла у його шлунку, але світло в очах так і не з’явилося.

На шляху додому Жанна попросила:

— Будь ласка, поводьтеся дуже тихо, коли ми будемо йти через внутрішній двір. Я не хочу, щоб консьєржка знала, що у мене ночує чоловік.

Стівен уперше розсміявся.

— О господи, вже мені ці дівчата Формантьє! Що б на це сказав ваш батько, га?

— Та тихіше ж, — Жанна зраділа його сміхові.

Вечір був спекотним, і вони поверталися, коли ще навіть не стемніло. На одному майданчику, оточеному платанами, грали музиканти, кафе почали запалювати ліхтарі.

Стівен перетинав брукований двір з особливою обережністю, щоб не створити жодного звуку, поки вони не опинилися в безпеці Жанниних кімнат.

— Я підготувала вам постіль на дивані у кутку. Ви б хотіли вже лягти чи ще посидимо та трохи поговоримо? У мене бренді, можна сісти на балконі — але доведеться розмовляти тихо.

Вони сіли на плетені стільці, котрі стояли на вузькій смужці балкону. Звідси було видно сухуватий сад.

— Знаєте, що я хочу з вами зробити? — звернулась до нього Жанна. — Розсмішити. Це і буде моїм головним завданням. Я вижену цю вашу англосаксонську похмурість. Ви будете сміятися та радіти, як справжній французький мужик.

Стівен посміхнувся.

— Тоді я буду розповідати якісь байки і плескати себе по стегнах, як норманський фермер.

— І не будете думати про війну. І про тих, хто загинув.

— Не буду, — він одним духом махнув бренді зі своєї склянки.

Вона знов узяла його руку.

— У мене буде будиночок з садом, де я посаджу кущі троянд та інші різні квіти. Можливо, на одному з дерев я повішу гойдалку для дітей — не моїх, а тих, хто приїздитиме в гості. В домі будуть високі вікна, а з кухні буде смачно пахнути їжею. У вітальні я поставлю фрезії та фіалки. А на стінах висітимуть картини Міллета, Курбе та інших великих художників.

— Я обов’язково до вас завітаю. І, може, навіть поживу у вас. Увесь Руан буде просто шокований.

— А в неділю ми поїдемо кататися на човні. У суботу — в оперу. Вечерятимемо в ресторані на головній площі. Двічі на рік я влаштовуватиму вечірки у себе вдома — буде багато свічок, а напої нашим друзям розноситимуть на срібних тацях слуги — ми їх наймемо для цього. А потім будуть танці і...

— Ніяких танців.

— Ну добре, танців не буде. Але будуть музики. Може, струнний квартет або скрипач-циган. А якщо хто захоче потанцювати, вони зможуть піти в іншу кімнату. Можливо, навіть співака запросимо.

— Може, вам навіть вдасться запросити Берара.

— Хороша ідея. Нехай співає німецькі пісні, яких він навчився від коменданта та його дружини. Про ці вечірки усі говоритимуть! Тільки я не знаю, чим ми їх оплатимо.

— А я що-небудь винайду і зароблю багато грошей. А ваш батько залишить вам у спадок свої мільйони.

Вони випили ще бренді, і в Жанни запаморочилося в голові, хоча Стівен залишався абсолютно тверезим. Стало прохолодно, і вони повернулися до кімнати. Стівен сказав, що вже хотів би лягти спати, тому Жанна показала йому його ліжко та принесла глечик з водою.

У своїй спальні Жанна почала роздягатися. Розмова зі Стівеном підняла їй настрій, хоча вона й розуміла, що він просто хотів її потішити. Тим не менше початок покладено. Її халат висів за дверима, і жінка, гола, пройшла, щоб узяти його. Відчинивши двері, вона помітила Стівена — він був босий, у сорочці.

Побачивши її, він відступив назад.

— Вибачте, я просто шукав ванну кімнату.

Жанна схопила рушник зі стільця та спробувала пристойно у нього загорнутися.

Стівен відвернувся та попростував назад у вітальню.

— Стійте, це нічого. Верніться, — зупинила вона його.

Жанна поклала рушник на місце та залишилася стояти. Світло було вимкнене, але восени ночі світлі.

— Підійдіть, я хочу обійняти вас, — запросила вона. На її обличчі засвітилася посмішка.

Стівен повільно увійшов до кімнати. Довге струнке тіло Жанни привітно стояло, чекаючи його. Вона розвела бліді руки — і відкрилися її округлі груди, котрі в неясному світлі здавалися дивовижними квітами на її тілі. Стівен підійшов ближче та став