Читати книгу - "Ловець снів"

— Це за Ларрі! — репетувала одна з жінок у помаранчевому. — Це вам за Ларрі, суки! За Ларрі!

12

Коли стрілянина змовкла, присадкуватий чоловік із борідкою Ріплі зібрав групу біля трупа Кейт Ґаллахер, що лежав долілиць. Колись вона була дев’ятою на своєму курсі Вест-Пойнту, але потім підхопила хворобу на ім’я Курц. Присадкуватий чоловік узяв її автомат, вочевидь, кращий, ніж його.

— Я щиро вірю в принципи демократії, — проголосив він, — тому ви, народ, можете робити все, що хочете, ну а я гайну на північ. Не уявляю, скільки доведеться вчити «О, Канадо»[191], але збираюся з’ясувати це.

— Я з тобою, — подав голос один із чоловіків, і незабаром стало зрозуміло, що всі хочуть іти з ним.

Перш ніж група залишила галявину, ватажок нахилився й витяг зі снігу «Палм Пайлот».

— Завжди хотів такий, — сказав Еміль «Чувак» Бродскі. — Обожнюю нові технології.

Вони покинули долину смерті в тому ж напрямку, звідки вийшли на неї, тримаючи шлях на північ. Час від часу в лісі з різних боків лунали поодинокі постріли та кулеметні черги, але було вже ясно, що операція «Зачистка» теж закінчена.

13

Сірий скоїв чергове вбивство і поцупив черговий транспортний засіб, цього разу снігоочисник Управління громадських робіт. Джонсі не бачив, як це сталося. Сірий, вочевидь, вирішив, що не зможе виманити Джонсі з кабінету (принаймні доти, доки не зможе присвятити цьому весь свій час і сили), а тому просто відгородив його від зовнішнього світу. Тепер Джонсі знав, що відчував Фортунато, коли Монтрезор[192] замурував його у винному погребі.

Сталося це невдовзі після того, як Сірий вивів патрульну автівку на шосе й повернув на південь (на всій дорозі залишалася тільки одна колія, та й та слизька). Джонсі в цей час таємно втілював у життя ідею, яка здалася йому геніальною.

Сірий вимкнув телефон? Чудово! Він просто створить новий вид зв’язку, як створив термостат, щоб охолодити кабінет, коли Сірий намагався викурити його звідти спекою. Факс — те, що треба, вирішив він. Чому ні? Усі ці прилади — лише символи, матеріалізовані ідеї, які повинні були допомогти спочатку зосередитись, а потім пустити в хід силу, що накопичувалась у ньому двадцять років. Сірий відчув цю силу і після короткої розгубленості зробив усе, щоб перешкодити Джонсі нею скористатися. Тепер стояло одне завдання — обійти всі перепони, поставлені Сірим, так само як той шукає способи просунутися на південь.

Джонсі заплющив очі й подумки намалював факс, такий самий як стояв у деканаті історичного факультету, лише помістив його у свій новий кабінет. Потім, почуваючись Аладдіном із чарівною лампою (тільки в нього кількість бажань була нескінченною, якщо, звичайно, не захоплюватися), він уявив іще й стос паперу та олівець «Берол Блек Б’юті» поряд. Потім пішов до комори, аби перевірити, що вийшло.

З першого погляду здалося, що вийшло якнайкраще… хоча олівець був якимсь трохи дивнуватим: новенький і ідеально заточений, але весь у слідах від зубів. Але ж так і має бути, еге ж? Олівцями «Блек Б’юті» користувався Бобер, навіть коли ще вчився в школі на Вічем-стрит. Решта віддавали перевагу звичайним жовтим «Ебергард Фейбер».

Факс мав ідеальний вигляд, він стояв на підлозі під вішалкою, на якій висіли порожні плічка та самотня куртка (яскраво-помаранчева, яку мати купила йому перед першою поїздкою на полювання і змусила заприсягтися, поклавши руку на серце, надягати її щоразу, «тільки-но зробиш крок за поріг»), і до того ж обнадійливо гудів.

Розчарування прийшло, коли Джонсі присів перед ним і прочитав повідомлення в освітленому віконці: «ЗДАВАЙСЯ ДЖОНСІ ВИХОДЬ».

Він підняв слухавку і почув записаний голос Сірого: «Здавайся, Джонсі, виходь, здавайся, Джонсі, вихо…»

Кілька оглушливих ударів, гучних, як грім, змусили Джонсі скрикнути й підстрибнути від несподіванки. Першою думкою було: Сірий десь добув спецзагонівський дверний таран і тепер узявся пробивати собі дорогу.

Але то були не двері. То було вікно, що в чомусь іще гірше. Сірий поставив на вікно сірі промислові віконниці, схоже, сталеві. Тепер Джонсі був не просто в’язнем. Він осліп.

На внутрішньому боці віконниць був напис, який легко можна було прочитати крізь шибку: «ЗДАВАЙСЯ ВИХОДЬ».

Джонсі згадав «Чарівника країни Оз» — напис у небі: «ЗДАВАЙСЯ ДОРОТІ» — і мало не розсміявся. Але не зміг. Який тут сміх, яка іронія. Це було жахливо.

— Ні! — закричав він. — Зніми їх! Зніми, сволото!

Немає відповіді. Джонсі навіть замахнувся, щоб розбити скло і почати бити у віконниці, але відразу схаменувся: «Ти що, здурів? Він же цього й прагне! Тільки-но розіб’єш скло, ці віконниці щезнуть і з’явиться Сірий. А ти зникнеш, друже».

Він відчував рух — важкий гуркіт снігоочисника. Де вони зараз? Вотервілл? Оґаста? Ще південніше? У зоні, де йшов не сніг, а дощ? Ні, навряд чи. Якби їм уже не потрібно було пробиватися крізь сніг, Сірий замінив би снігоочисник чимось більш швидкісним. Але рано чи пізно вони дістануться туди. Тому що їдуть на південь.

Але куди саме?

«Я вже, вважай, мертвий, — подумав Джонсі, невтішно дивлячись на зачинені віконниці зі знущальним посланням. — Вважай, уже мертвий».

14

Зрештою саме Овен узяв Роберту Кейвелл за руки і, скоса поглядаючи на стрілки годинника, що несамовито бігли вперед, і надто добре усвідомлюючи, що кожні півтори хвилини Курц стає ближчим іще на милю, пояснив, чому вони повинні взяти Даддітса з собою, навіть якщо йому зовсім погано. Навіть зараз, за цих обставин, Генрі не знав, чи зможе промовити фразу «Від цього залежить доля світу» з серйозним обличчям. А ось Андергілл, який усе життя зі зброєю в руках служив своїй країні, міг і сказав.

Даддітс обіймав однією рукою Генрі, не зводячи з нього захопленого погляду осяйних зелених очей. Ці очі, мабуть, єдине, що не змінилось у ньому. А ще лишалося відчуття, яке в них завжди з’являлося, коли вони опинялися поруч із Даддітсом, — відчуття того, що все гаразд або ось-ось