Читати книгу - "Бути другом, Інна Турянська"

— І тобі, Тото, – відповів Степан, простягаючи йому руку, але здавалося дикун не розумів, що з цим робити, — Так у моєму світі прощаються друзі. Друзі тиснуть один одному руки.. Ітс лайк френдс*, — усміхнувся він. 

(Це як ніби ми друзі*)

Тото всміхнувся у відповідь і, потиснувши руку білошкірому, сказав:

— Лайк френдс, сурікат. Щасливої дороги.

Коли Степан віч-на-віч залишився зі своїм страхом перед висячим мостом, він молився лише про одне, — Боже, дай мені дійти до мети. Зміцни мої ноги, забери мій страх. Слова зривалися з вуст одне за одним. Крок…ще один…ще і ще. Моментами здавалося, що не дійде. Тоді він просто зупинявся…дихав, рахував до п'яти, як вчив Олексій Несторович, і йшов далі. Зрадливі перекладини тремтіли під його вагою, змушуючи чоловічі руки до крові впиватися в бічні канати. “Господи…ще трошки, ось все виходить. Все виходить…” Сили чоловікові додавали думки про Діну та сина….про сина та Діну.

“Ніколи, більше ніколи він їх не залишить! Ні на крок не відійде. Сам стане горою для себе та своїх внутрішніх демонів, але не відступить … більше ніколи. Господи, обіцяю: якщо я повернуся, то більше ніколи їх не залишу, хай там що. Ніколи!” 

###