BooksUkraine.com » Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

191
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 148 149 150 ... 167
Перейти на сторінку:
«За Батьківщину!» вже зріс до кількох тисяч бійців) перед Шевирьовим розгорнули карту.

— Аж ось куди тобі йти доведеться. Понад сто кілометрів. Готуйся, Олександре Івановичу, до походу. Вирушиш завтра зранку.

Тепер Сашка вже звали на ім'я та по батькові. Командир Першого партизанського полку. Полк — не ескадрон, навіть не батальйон, це дві з половиною тисячі озброєного люду, свій штаб, своя розвідка, свій радіозв'язок, своє господарство. Однак, як і раніше, коли передбачалася серйозна справа, Шевирьов — папаху на брови, і: «Хлопці, за мною!»

От і зараз, залишивши за себе начальника штабу, досвідченого військового, полковника, Шевирьов на чолі батальйону лейтенанта Петра Дударя вирушив у район, вказаний начальником УШПР[23]. Генерал Тимофій Строкач в своїх радіограмах ніколи не наказував, однак його «прошу» завжди сприймалося партизанами як заклик до негайних дій. Шевирьов поспішав. Цього разу намагався навіть не встрявати в сутички з гарнізонами окупантів, хоч провести цілий батальйон між Ніжином та Черніговом без боїв було просто неможливо. І все ж партизани дісталися до Десни, зумівши відірватися від карателів й заплутати свій маршрут. На рибальських човнах та плотах батальйон форсував ріку й вийшов у гирло Прип'яті, на Дніпро.

Повноводний Дніпро здавався безлюдним. Не видно було ні пароплавів, ні барж. Дві доби чекання, і все та ж картина — на річці не помічалося руху, повсюди стояла тиша. Однак за деякими ознаками Шевирьов зробив висновок, що на протилежному, правому, березі щось-таки відбувається. Час від часу там з'являлися машини, видно було людей, котрі йшли поміж верболозу групами — схоже, що місцеві жителі, з ближніх сіл. Іноді проїжджали підводи, навантажені деревом…

Вночі на Правобережжі побували розвідники. Повернулися з важливими новинами. Як виявилося, річковий транспорт гітлерівців не доходив до місця, де розташувався батальйон. Судна та баржі розвантажувалися в Чорнобилі. Там всю пристань перетворено на величезний склад боєприпасів. Цілі штабелі ящиків із снарядами, мінами, сувої колючого дроту… А рух, помічений на тому березі, — то провадяться земляні роботи, німці зганяють із сіл людей, примушують копати окопи, будувати бліндажі.

Зваживши всі дані, партизани зробили неабияке відкриття. Та це ж Гітлер гарячково готує оборонний рубіж! Видать, кепське становище у фашистів, відчувають, що не втриматися їм на Лівобережній Україні!

В ефір полетіла корочка шифровка. Наступної ж ночі загули радянські бомбардувальники. Партизани спостерігали, як у районі Чорнобиля в небо здіймалися заграви. Бомбовий удар з повітря звалився на пристань, на склади, на баржі, що стояли біля берега. Гуркіт не стихав до ранку — вибухали снаряди і міни, засипані десятками авіабомб. На ранок у тихому безвітрі над Дніпром нависла чорна пелена диму.

Розглядаючи у бінокль правий берег, Шевирьов не знав, що промине зовсім небагато часу, і весь його полк у повному складі прискореним маршем пройде тим же маршрутом, що й батальйон Дударя. Перший партизанський полк з'єднання «За Батьківщину!» вийде на піщані мілини й у взаємодії з підрозділами фронтовиків-армійців, що вирвалися далеко вперед, на човнах, на плотах, на бочках та на колодах кинеться у хвилі, що плескалися в ранковому тумані, і у нестримному ривку форсує Дніпро. На прибережній смузі партизани захоплять кілька кілометрів оборонних укріплень цього самого «Дніпровського неприступного валу», на який гітлерівці покладали стільки надій. І коли услід за Першим полком перепливуть Дніпро і батальйони Другого партизанського полку й захоплять збудовані фашистами бліндажі та окопи поряд із підрозділами Шевирьова, тоді німецьке командування зрозуміє, що розроблений ним план тривалої оборони на Дніпровському рубежі порушено, всупереч всім військовим правилам ведення війни. Там, де супротивника, як вважали гітлерівці, не повинно було бути, він з'явився зненацька.

Гітлерівські генерали вміли складати схеми, вони, звичайно, розрахували час, коли саме мали наблизитися радянські регулярні війська до Дніпра. Однак в своїх розрахунках вони не передбачили ще одного війська — народ, що вів битву з фашистами на окупованій землі. Докумекавши, чим загрожує їм втрата майже десятикілометрової смуги укріплень на правому березі, фашисти поспішно почнуть кидати на партизанів авіацію, танки, піхоту, але так і не зможуть відбити у них свої ж бліндажі та окопи. Партизанам нікуди буде відступати. За спиною — Дніпро. І їм не треба буде пояснювати, що коли вони протримаються, не дадуть гітлерівцям закріпитися на березі, то війська Червоної Армії, не зупиняючись, зможуть переправитися на Правобережжя, і з цього плацдарма розпочнуть розгорнутий наступ на захід.

І партизани вистоять, не здригнуться… Наступить хвилина, коли багатьом із них здаватиметься, що вже немає сили відбиватися від оскаженілих атак гітлерівців, що надії на життя вже немає. Це тоді, як стрільці-петеерівці не зможуть зупинити лавину ворожих танків — залишиться по одному-два патрони на рушницю, а танки з хрестами на броні, обминаючи підбиті, палаючі машини, наблизяться до окопів й вже почнуть «прасувати» їх. Ревіння їхніх моторів і тріск кулеметів запам'ятається Шевирьову назавжди. І в ці тяжкі хвилини позаду, з лівого берега, вдарить артилерія. Снаряди з клекотом пронесуться над водою, над партизанами, що втиснулися у пісок, і фонтани вибухів накриють розпечену, смердючу від чаду вихлопів броню німецьких танків. То загримлять залпи гармат з радянських самоходок, що підоспіють до Дніпра.


* * *

Холодного зимового дня, першого дня Нового 1944 року, Шевирьов приїхав до Києва за викликом Українського штабу партизанського руху. Немолодий худорлявий полковник жестом запросив його сісти.

— Скидай-но, Олександре Івановичу, свою партизанську шкірянку, сховай поки що папаху й одягайся в сіру шинелю. Ось твоє призначення — штаб партизанського руху при Військовій раді Першого Українського фронту. Будеш служити у маршала Конєва. Запитання є, капітане?

— Сержант, товаришу полковник.

— Був сержантом, а тепер капітан. Чіпляй зірочки на погони, і — у Львів. А дірочку на гімнастерці, вище від інших, вже, мабуть, приготував? Поздоровляю від усього серця!

— За погони — дякую. А про дірочку щось не кумекаю, товаришу полковник.

— Та ти що, справді не знаєш? Сьогодні ранком Указ передавали, Героя ж тобі присвоїли…

Того ж морозяного

1 ... 148 149 150 ... 167
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"