Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

— Кричи-кричи, сподіваюся, на острові все чути.

— Ти... збожеволів! А ну відпусти мене, я ж... Ауау...

Зариваюся носом в улюблене містечко, а її неспокійні стегна притискаю міцніше до власної голови. І нехай тільки спробує зрушити з місця, інакше стогнатиме на весь Індійський океан ще одну годину.

— // —

А після обіду ми з Алісою не йдемо вдавати, що старанно розшукуємо Херальда: тільки Ваньку відпускаємо.

Вона плаче після ананасового коктейлю в гамаку, а потім до вечері вся в засмучених почуттях.

Дружина Фрезя загинула.

Мало того, що в новинах скрізь крутять, а й увесь Телеграм фотками забитий. Я в маленької відібрав телефон на цілу годину, щоб не дивилася.

Фрезь на зв'язок не виходить. Я ось особисто думаю, що Алісі потрібно перестати дзвонити і писати всім підряд.

Він узагалі після цього одруження зник.

Я тоді сотню версій від Аліси наслухався, бо вона вважала шлюб дивним. Мовляв, не може бути такого, щоб Фрезь усе так влаштував: без весілля та іншої мішури. Але оскільки я особисто бачив напередодні цю Діану і фінансиста і вважав їх адекватними, то серйозно хвилюватися приводу не було.

Дівуля ця, звісно, зарозуміла на вигляд і якась гальмувата.

Але це ж не привід помирати, їй-богу!

Аліса мене знаходить на березі, навпроти нашої вілли. Я якраз розбираюся з навалою новонароджених крабів, що своїми шеренгами завадять нам із Ванькою зняти потрібне відео. А може нам сюжет поміняти?

Вилуплених крабів набралося дуже багато, а дворецький стверджує, що завтра дозріє справжнісіньке полчище.

Га, кусючих виродків відправлю на дно океану, де їм і саме місце!

Краєчок панамки лоскоче мені грудину, а Аліса втискається в мене й обіймає з усієї сили.

— Ну що таке, — заводжуся я і тичуся в заплакане обличчя. — Тобі шкідливо переживати про інших людей. Ану не смій! Топай, маленька, будемо про твою турбоністику читати.

— Урбаністику, — мляво поправляє вона, і ох, справи кепські.

Влаштовуємося на подушках дивана, неподалік від нашого басейну, але я збираюся напої принести. Особливо чогось алкогольного.

А фея в мене вчепилася і не відпускає.

— Я люблю тебе, Васю, — пошепки вона проходиться мені прямо по серцю, тому що тримає мене за обличчя напрочуд міцно.

— Так ось… і я люблю тебе!

Завалюю її під себе, щоб вона ще всякого наговорила. Приємного і... крутого. На Аліса мовчить, тільки безперестанку гладить по плечу.

— Знімай панамку, зроблю тобі масаж волосся. Тобто, голови.

— Не треба, — майже беззвучно відгукується вона.

— Що ще за "не треба". Треба-треба. Я знаю, що тобі до біса подобається, — пихкаю в пухнасте волосся.

— Подобається, — нарешті домагаюся слабкої посмішки.

— Ну ось! Іди сюди, а вночі вийдемо на полювання за цими нареченими-кажанами, що кричать.

Заглядаю перед вечерею до Ваньки, бо він тільки-но повернувся з пошуків черепаха Херальда. Запрошені дайвери стверджують, що жодних слідів зниклого не відшукали.

Я хмикаю.

— А який наступний етап у пошуках? — обережно цікавлюся.

Виявляється, завтра будуть прочісувати вручну всі зарості, бо є побоювання, що «Геральд» міг не вижити і його тлінне тіло застигло в рідкісних джунглях. Ледь стримуюся, щоб не закотити очі.

— Останнє відео набрало півмільйона переглядів, — похмурим тоном оповідає Іван. І до того, як я встигаю радісно ляснути того по плечу, він додає: — А Ліза Савіна від мене відписалася.

Інша тіктокерка, п'ятнадцятирічна Ліза Савіна, — головна "конкурентка" Вані. Вони були підписані один на одного за умовою перебування в якійсь там суперважливій внутрішній групі для блогерів.

Я насилу додивився навіть одне її відео, на відміну від Вані, який переглядає їх пачками щодня, але… те, як він тоді скривився, побачивши її чорний бантик на перловому обручі, навело мене на... деякі думки.

— А що так? — схрещую руки на грудях.

Йому з таким виглядом на похорон іти, а не святкувати півмільйона переглядів.

— А я звідки знаю? — раптово жорстко огризається він. — Напевно, заздрить. Хоча ми ж домовилися на спільне відео, незважаючи на те, що з нею неможливо лайтово розмовляти... Тому що вона, блін, сука.

— Ну прям уже, — тягну скептично, хоча це не новина, що Ваня її пристрасно ненавидить, ага.

А сам панічно перекидаюся з однієї думки на іншу, щоб надумати, як малому правильно врізати в мозок заборону на слово "сука".

— Прям, — наїжачується підліток.

— Ти з нею лайся, звісно, тільки без цих слів. Сука і подібне. Недобре прям так звертатися до...

... дівок.

— .... до жінок і дівчат, — закінчую я. І готовий прийняти не золоту медаль за свої заслуги, а платинову.

— А чого це? — практично схоплюється він і брякає телефоном об станцію зарядки.

— Тому що, — тягну я пояснювальним тоном, — не можна так. Ось не можна. Дівчина таке образливе про тебе у відповідь сказати не зможе. Навіть якщо й скаже образу, то це не те. Це інше. Жінки змушені захищатися від чоловіків, а не навпаки. І взагалі, все, що стосується дівчат, тобі Аліса ідеально розкладе. Ось по полицях розкладе, в ряд.

Як ця геніальна ідея не прийшла до мене раніше? Аліса все малому сама пояснить. Та я — невизнаний геній.

— А я і не збираюся їй прямо в обличчя говорити, що вона – сука, — дивиться на мене здивовано Ваня. — Я що, ідіот?

Залишається лише стиснути губи і повідомити йому, що місце нашої зйомки зіпсували краби, які відсьогодні вже більше не личинки.

— Але завтра ми викинемо їх в океан, — обіцяю я, коли ми з малим спускаємося до нижньої вілли.

— Ти що! Їм потрібен час на адаптацію, це їхнє середовище існування!

Нелегко бути єдиною людиною на острові, яка робить конкретні дії для вирішення проблем!

— // —

Наступного дня Карелін власною персоною пише, нічого собі.