Читати книгу - "Хімія смерті. Перше розслідування, Саймон Бекетт"

Поколупавшись у землі, я підчепив нерухому личинку. Простягнув її на долоні.

— Ось ця вже майже залялькувалася. Що старші вони, то темнішими стають. З її вигляду можу сказати, що їй днів сім-вісім. Не бачу поблизу фрагментів кокона, це означає, що лялечки ще не вилуплювалися. Повний життєвий цикл м’ясної мухи триває чотирнадцять днів, отже, це дозволяє припустити, що тіло тут стільки не пролежало.

Кинув лялечку назад у траву. Інші офіцери припинили роботу й слухали.

— Отже, з базової активності комах можна встановити приблизний інтервал часу, який минув з моменту смерті. Від одного до двох тижнів. Переконаний, ви знаєте, що ось це таке? — запитав я, вказуючи на сліди жовто-білої речовини, яка приклеїлася до окремих травинок.

— Це побічний продукт розкладення, — холодно сказав один з офіцерів слідчої групи.

— Правильно, — підтвердив я, — це зветься адипоцир, ще відомий як трупний віск, або жировіск. У своїй основі це мило, що утворюється з жирних кислот тіла, коли руйнуються білки м’язів. Він різко збільшує лужність ґрунту, що вбиває траву. Якщо придивитися до цієї білої речовини, видно, що вона крихка й розсип­часта. Це дозволяє припустити досить швидке розкладання, тому що при повільному адипоцир зазвичай м’якший. Така реакція характерна для трупа, який лежав на відкритому повітрі за спекотної погоди та з численними відкритими ранами, які сприяли вторг­ненню бактерій. Проте жировоску тут небагато, що знову свідчить: смерть настала менш ніж два тижні тому.

Зависла тиша.

— Наскільки менш? — запитав Маккензі, перериваючи мовчання.

— Без додаткових даних сказати неможливо, — я подивився на зів’ялу рослинність та знизав плечима. — Найточніша здогадка, якщо взяти до уваги високу швидкість розкладання, це, я б сказав, дев’ять-десять днів. Якби тіло пролежало значно довше за такої спеки, воно б уже повністю перетворилося на скелет.

Пояснюючи все це, я проглядав мертву траву, намагаючись побачити деталь, на яку дуже сподівався.

— Як було орієнтоване тіло? — запитав я слідчого.

— Як було що?

— В який бік головою?

Він похмуро вказав. Я пригадав фотографії, уявив, як були витягнуті над головою руки, та перевірив землю навколо цього місця. На ділянці мертвої трави я не міг знайти того, що хотів, отже, почав розширяти зону пошуків навколо, ретельно розділяючи стебла трави, щоб побачити, що лежить біля їхньої основи.

Вже почавши думати, що нічого не знайду, бо предмет моїх пошуків підібрала якась тварина, що харчується падлом, я раптом побачив те, що шукав.

— Можна пакет для речових доказів?

Почекав, поки його дадуть, дотягнувся до трави та легенько підняв висохлий коричневий клаптик. Поклав його в пакет і застібнув.

— Що це? — Маккензі нахилив голову й роздивлявся.

— Коли тіло лежить мертвим близько тижня, з нього починає сходити шкіра. Тому вона на трупі має такий зморшкуватий вигляд, наче за розміром не пасує. Зокрема, це відбувається з руками. Зрештою шкіра повністю сходить, мов рукавичка. Їх часто не помічають, бо люди не знають, що воно таке, можуть переплутати з засохлим листям.

Я підняв прозору пластикову торбинку, що містила клаптик тканини, подібний до пергаменту.

— Ви казали, вам потрібні відбитки пальців.

Маккензі різко смикнув головою:

— Жартуєте!

— Ні. Я не знаю, з лівої це чи з правої руки, але друга має бути десь поблизу, якщо якась тварина її не підібрала. Спробуйте знайти.

Офіцер зі слідчої групи пхикнув:

— І як ми маємо отримати з цього відбитки? — запитав він. — Подивіться лишень! Це ж якась клята луска!

— О, досить просто, — я вже почав насолоджуватися процесом. — Як на пакетах пишуть: «Просто додай води!»

Він спантеличено витріщився на мене.

— Намочіть його на ніч. Воно знову набере вологи, й ви зможете натягти його на руку, мов рукавичку. Отримаєте достатній набір відбитків для ідентифікації тіла. — Я простягнув йому торбинку. — Я б пошукав когось із маленькими руками на вашому місці. І спочатку треба гумові рукавички вдягти.

Хай далі витріщається на торбинку. А я пірнув під огороджувальну стрічку. Починалася реакція. Я стягнув захисний комбінезон та бахили, радий, що можу їх позбутися.

Поки я згрібав знятий мотлох, підійшов Маккензі. Похитав головою.

— Вік живи — вік учись. Де в біса ви стільки всього набралися?

— У Штатах. Кілька років працював у лабораторії антропологічних досліджень в Теннессі. «Трупна ферма», так її прозвали. Єдине місце у світі, де вивчення процесу розкладу відбувається на трупах людей. Як довго розпад триває за різних умов, які фактори можуть на нього вплинути. Там тренуються фахівці ФБР із визначення тіл. — Я кивнув на слідчого за стрічками, який сердито роздавав інструкції команді. — Ми могли б і в нас запровадити щось подібне.

— Без шансів, — Маккензі намагався звільнитися від рукавичок. — Ненавиджу ці кляті штуки, — бурмотів він, обтрушуючись. — То ви вважаєте, що тіло лежало мертвим приблизно десять днів?

Я стягнув рукавички. Запах латексу й вологої шкіри викликав більше спогадів, ніж хотілося.

— Дев’ять чи десять. Але це не означає, що воно лежало тут весь цей час. Його могли перенести. Я впевнений, що ваші судмедексперти це визначать.

— Ви могли б їм допомогти.

— Вибачте, я сказав, що допоможу ідентифікувати тіло. До завтра ви вже матимете кращу змогу дізнатися, хто це є. — Або не є, додав я подумки.

Маккензі бачив мене наскрізь.

— Ми вживаємо серйозних заходів, щоб спробувати знайти Саллі Палмер, — сказав він. — Ніхто, з ким ми говорили наразі, не бачив її після барбекю в пабі. Вона замовила продукти, мала їх забрати наступного дня, та так і не забрала. А ще жінка зазвичай щоранку заглядала до кіоску по газети. Затята читачка «Ґардіан», мабуть. Але й тут вона не з’явилася.

У мені росло темне, потворне почуття.

— І ніхто дотепер про це не повідомив?

— Та отож. Таке враження, що ніхто за нею не скучав. Усі думали, що вона кудись поїхала чи занурилася в писання. Газетяр сказав, що вона була ніби немісцева. Багато що говорить про невеличку громаду, еге ж?

Я не міг нічого сказати. Бо теж не помітив її відсутності.

— Але то не означає, що це вона. Барбекю було майже два тижні тому. Та, яку тут знайшли, мертва менший проміжок часу. А мобільний Саллі?

— А що він?

— Ще не розрядився, коли я на нього телефонував. Якби її не було весь цей час, батареї б не вистачило.

— Не обов’язково.