Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

бачать… дають п'ятнадцять ампул на три дні, ще два промивання, сім пляшок поживного пива і обмазування струпів «фіолетовим кристалом»… Як є в запасі божевільний, нехай би підселили, поставили ще ліжко, будемо удвох… я його годуватиму, розважатиму… оце повага, довіра, лікарі все бачать… Нехай отого велетня несамовитого, його звуть Барабас, він росіянин, швець, можу сказати: я врятував йому життя… Поштрикав собі виделкою променеву… а потім узявся за стегно, під ковдрою… шматував себе… Оцініть характер! рішучість! А натрапив би на феморальну, і вже без вороття!.. У мене за два дні оклигав!.. завдяки впливу! переконання, пантоміма! уявляєте, якої сили я людям додаю!.. уже й суп знову їв!.. але пізніше таки вкоротив собі віку, я чув… по двох тижнях… стрибнув під потяг… в тунелі… зламав собі кайданки… коли його везли передавати…

А ви б побачили, як я збадьорився! запал! надія! вітамінний коктейль! м'яке барило! промивання! молодість! Я вершу дивовижі! Уже й морського котика не чую!..

Аж тут знову Ортензія…

— Геть! Жиголо! кричу йому… Епілептик! Псих! Асесор сраний!

Отак я його шпечу!

— Вішист! Нігерієць! Сигарник! Чорнопикий! Іди, нехай тобі встромлять… Карибець! реготун! нечемний? Джаз-бенд!

От як бадьорять вітаміни! Він розгубився… Такий нік, як і чема! Ах, Людовік XIV і ду-ду-ду! Ах, візії! Від них я теж лікую!

— Сімдесят п'ята стаття! Це я його так кривджу.

Це вже фінал!

Зникає…

Оцініть завзяття, тонус! п'ять, шість днів у шпетній формі! снага! аплодисменти! списую сторінку за сторінкою!.. олівцем високого престижу, ось він! а потім уже не так хвацько… затим ще гірше… знов імла в очах… бачу розпливчато… бачу в тумані… нічого не бачу… знову гавкаю, несуть у лазарет!.. На ношах!.. Якби у Френ[50], було б гірше?.. У сто разів!

— А у Вуппенталі[51], бешкетнику?

— А ваша піхвочка-тістечко? Зважте, я знав «Прозорого», коли вас уже потягнуло на нюанси, людину з Лондона, того, що відсидів тридцять років «у глибинах»! Дванадцять ходок! І кожного разу виходив свіжий, блідий, прозорий, аж світився, усі лиш задивлялись!.. «прозорий, наче бабка» жартував сам про себе! сам жартував! Ото вдача, ото оптимізм! чотирнадцять арештів! дванадцять ходок! А потім усе спочатку!

— Ну чисто янгол! захоплювалися всі…

І кінець кінцем відлетів… Конкретно!.. Його знайшли під ранок… уже холодного… майже нічого… майже не шкіра… кимось назвати вже не повертався язик… такий охлялий… і поховали вдягненим, у плащі, у капелюсі, в черевиках, у всьому!.. особливий привілей!.. капелан не схотів ховати голим… я теж худючий і теж не знаю капелана!.. втратив сорок вісім кіло! хоч би раз прийшов, падлюка! лютеранин за посадою! і папіста нема! Нікого…

Якщо серйозно, зізнаймося собі, двадцять місяців у камері, тридцять місяців, тридцять років, для вас це що!.. Ви ж іззовні!.. Це ж божий еліксир, коли ви ззовні!.. Вони ж усі дуріють від самолюбства, усі, хто ззовні! вони й не розмовляють! У них у всіх на пузі амулет, і вони гадають, що ніколи не впадуть!.. Приємних марень! Моліться й таке інше! Нехай триває Лурдське диво!.. Зірки тримають небо, без них воно б упало!.. на все цвяхи потрібні! Не баріться! Терезонька з Лізьє[52] ще виробляє химерні чудеса!.. А Вельзевул собі! Обоє завзяті! Головне, щоб усе танцювалося! подвійна гра! Я таких прагнень не маю, мені аби хоч трохи краще бачити і щоб не так паморочилося… і щоб пелагри трохи, не стільки… на перший погляд, наче нічого такого… Філіпп-Авґуст теж нажив пелагру… Вирушав у хрестовий похід красенем, а вернувся бридким, у зморшках, яга-бабним, золотушним… Я теж, як повернуся, то зле буде дивитися!.. А Жюль як утішиться!.. Жюль — мій особистий заздрісник, це навіть смішно… що я гарний, то він піниться, кривиться… «Ти ба, який Фердін гарний! Нічого не скажеш!» І вже! вже зуби клацають, уже себе ледь стримує!.. дали б ножа, убив би! найвище зло, абсцес! аж синіє! Нестримний… Радів би, якби я без зубів… Кожного ранку по три… по чотири… висмикую собі!.. Маю роботу! маю… розхиталися… О, звісно, є речі тяжчі!.. кокетство! Особиста повага!.. От ви, я бачу, не зворушені! Так, можна добре жити й без зубів! справді? Особливо в тюрмі! Тисячі й тисячі років в'язні втрачають зуби! а ви що хотіли?.. Нічого твердого в їжі, тільки перетерте! каші! ітеде… пухке! м'яке! пухке! саме м'яке!..

— А звідки це ви мовите, джентльмене, де це ви причаїлися-схоронилися від закону? доколи?

Чую запитання… Та я ні пари з вуст не звустну!.. усі газети торочили, і всі комюніке, і навіть так звані детективи, що я на такій-то паралелі, у такій-то країні, у такій-то фортеці!.. Маячня!..

Я високо на півночі, це все!.. Ще вище! Ні міста! Ні місця! Підкажи вам дещицю орієнтиру, абищицю азимуту, найвужчу стежку край села, найменшу гілку на кущі… і по всьому! скін! усі мокриці вже в дорозі! аж скачуть! репортери, шкуродери, мародери, легіонери! а я згорів!

Еге, він бачить, як я охляв!.. Не вагається, базікає! яку несправедливість я терплю!

— Ах, шановний магістре, Франція здуріла!.. Пекельне кіпрокво!.. ваш геній несе світло Європі!.. Бікіні для роману! Ах, знали б ви, як цього року берберам лічать ребра[53]!.. Ах! бо! бо! боли! болить! шановний магістре! Ах, це жах! гляньте-но, мені аж сли! сли! на! сохне! Жа! Жа! Люгі! Гідний! Жаху гідний!.. Всі ж бачать, як ва! ва! ва! вас! чавлять!.. А ваших во! во! рогів! на па! па! лю! Ах, скажіть мені, магістре! поговоріть зі мною! Ба! ба! Бастилія! Не знаю, що кажу! мівесяць! емоції, магістре! емоції! Скажіть мені, що певні! Тюрма — це так! ніщо! Надія! Свобода! ви ж не зрікаєтесь, магістре? Ах, я знав, що ви потішитесь! Запал! Слава! Честь! Перемога! Рака! Що! Що! Поки! де! Покидь! ки! Рака! Буце! гарня! Бачу гарно! Ні так, ні сяк! Ваш вид збляк! Чи їх краще на шам! шам! пур! чи на па! па! лю! Скажіть, магістре! Ах, мав би я тут апарата! ви ж знаєте?.. ваш голос! на платівку… кажіть! говоріть зі мною! з довірою! їх не оплакує жоден француз!.. до чого вас довели!.. Магістре! магістре! е! емоції!.. бідні ваші очі!.. усіх у піч! усе! тисячі печей! бридко!