Читати книгу - "Пшеничка для мільйонера , Ольга Християнчук"

- В ній напевно як у пеклі, - коментую. - Стільки часу простояла на сонці.

- Тільки для тебе, я виставлю найоптимальнішу температуру кондиціонера, - говорить Тимур, нахилившись до мене.

Аліна скоса на нас дивиться і мені стає ніяково, тому відступаю від Тимура. Богдан взагалі не звертає на нас уваги, він скаче наче дитина і підбігає до машини, повзає долонею по капоті.

- Але гаряча, - викрикує і відсмикує руку.

- Ти ще язика притули, - кривиться Аліна.

- Хіба що твого, - відповідає образливо брат.

Їхні перепалки зараз зовсім не доречні. Почуваюсь квочкою серед курчат.

- Припиніть, не соромте мене перед чужими людьми, - нарешті ричу на них не витримавши.

- Це хто чужий? - здивовано підносить брови Тимур, - він відмикає машину і закидає усі речі у багажник. - Я думав, що вже досить близький для тебе, - підморгує, а я червонію від його натяків. - Вмощуйтесь зручніше, дітки.

Аліна і Богдан швидко сідають на заднє сидіння, мені залишається місце біля водія. Повільно залажу у середину і акуратно зачиняю двері. Сидіння печуть у сідниці і дихати немає чим, тому Тимур відчиняє вікна і відразу вмикає кондиціонер.

Позаду малі штовхаються і я змушена знову їх присадити.

- Ви можете поводитись нормально?

- Він торкнувся мене своїми липкими пальцями, - ниє Аліна.

- Перевіряв, чи ти не отруйна, - фиркає Богдан.

Ну от що з ними сьогодні? Зазвичай вони знаходять спільну мову між собою і рідко сваряться. А сьогодні їх наче хтось покусав.

Зиркаю скоса на Тимура, намагаюсь зрозуміти, як він реагує на ці крики. Він ловить мій погляд і ледь помітно посміхається. Вивертає кермо і ми виїжджаємо на звивисту ледь помітну дорогу.

Через декілька хвилин у салоні вже досить прохолодно.

- Богдане, ти колись сидів за кермом? - раптом запитує Тимур.

- Ні, ще не було можливості, - Богдан опиняється біля нас між сидіннями.

- А хочеш спробувати? - Тимур повертає до нього голову і посміхається.

- Звичайно, а можна? - брат оживає.

- Що? Ви хочете, щоб він нас повбивав? - обурюється Аліна.

- А й справді, Тимуре, це не найкраща ідея. Богдан навіть не знає, як перемикати передачі, - теж вставляю своє слово.

- Знаю, - скиглить брат.

- Все буде добре. Чого він не знає, я йому покажу, - вже вирішує Тимур і гальмує.

Мені не подобається, те що відбувається, але мене ніхто не слухає. Аліна взагалі ображено сопе. Мені здається, вона ревнує, що саме брату запропонували покермувати, а не їй.

Пересідаю на місце Богдана і прикриваю очі. Не хочу на це дивитись. Якщо він хоч подряпає машину, нам прийдеться дім продати, щоб розрахуватись. Але здається про таке думаю лише я.

Тимур сидить поруч з моїм братом і терпляче розказує, що робити і що натискати. Все, що вдається добре Богдану, це завести двигун. А потім почалось. Машина реве, то глохне. Смикається, то занадто різку рушає. Аліна пищить, притулившись до дверцят. Вона кричить, що піде пішки, але її ніхто не відпускає.

А я сиджу із закритими очима аж до самого села. І розплющую їх, коли Тимур каже, що приїхали.

Я рада, що ми залишились живі, а машина не ушкоджена. Аліна вискакує перша, викрикуючи, що ніколи не сідатиме в машину, коли її брат за кермом. Богдан сяє від щастя і щиро дякує Тимуру за можливість. Здається, я ніколи не бачила його таким радісним.

Коли в салоні залишаємось лише ми удвох, Тимур повертається до мене, спирається на спинки сидушок.

- Ну що, проведемо залишок дня разом?

Питання неочікуване і я не знаю, як на нього відповісти. Мені приємно бути поруч з ним, але якось все швидко закручується. Від відповіді мене рятує стукіт у скло зі сторони Тимура і він відчиняє дверцята.

- Тимуре, виручай, завези мене у місто, - в салон просовується голова чоловіка. Це інший квартирант Лариски, з котрим я навіть не знайома. Він бачить мене і округлює очі. - Вітаю.

- Привіт, - киваю.

Хочеться втекти звідси. Відчиняю дверцята, збираюсь вийти.

- Настю, ти куди? - Тимур кличе мене.

- У тебе справи. Колись ще побачимось.

Швидко виходжу і біжу до хвіртки, не хочу, щоб він мене зупиняв.

Зайшовши у двір, чую, як гепають дверцята, машина заводиться і рушає з місця. Цей його товариш дав мені час трохи прийти до себе і все обдумати. Чи варто мені бачитись з Тимуром? Чи не пошкодую?

Але як гарно він цілується. І тіло оживає, коли згадую, як він мене обіймав. Хочеться знову відчути його тепло і ніжність.

Це лише літній роман, нічого більшого. Невже ти не можеш собі цього дозволити, Настю?

Обертаюсь, дорога пуста. А ось біля сусідського будинку стоїть Лариска. Вона уважно дивиться на мене з незадоволеним виразом обличчя і потягує сигарету.

Ну все, я перейшла їй дорогу і здається вже маю ворога.