Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Що у тебе там? - вирішивши припинити цей балаган, запитав Домінік.
-Ідемо сядемо в машину, я розповім.
-На вулиці плюс тридцять, там жарко, наче в казані, ти серйозно? - мовив Домінік.
-Ну давайте будемо тут стояти, це все обговорювати, щоб всі слухали, - сердито відповів Даніель.
Цього аргументу вистачило щоб всі, хоч і неохоче, але таки без лишніх слів сіли в машину. Детектив, зібравшись із думками, почав:
-Юнак, схоже, не знає жодної інформації. Точніше він її не надав та поводив себе, як мінімум дивно. Плюс на його руці була пов'язка, як він сам сказав, від порізу, і якщо згадати, у Скай було вибите вікно, але це занадто дрібна деталь, аби вважати його причетним до цього, хоча мені не сподобалась його поведінка. Єдине, що він розповів, це що сестра Скай, Ліма Гестер, багато розпитувала потерпілу про її транспорт, і, на думку Ентоні, може бути причетною до цього. Хоча у підсумку у нього нулеве алібі. І за потреби потрібно буде ще раз допитати Гестер. Можливо, Ентоні просто переводить на ню стрілки, щоб зняти із себе підозри, але переконатися варто.
-Зрозуміло, що будемо робити далі? - запитав Олівер.
-Чекати результатів експертизи. Їх обіцяли дати завтра. Тому зараз ми повертаємося в агентство.
Повернувшись додому, Даніель та Олівер залишились працювати над документами, а інші ж розійшлися відпочивати.
Я, тільки переступивши поріг спальні, хутко переодягнулася та буквально впала на ліжко. Як було приємно нарешті опинитися у спокої, коли тебе ніхто не чіпає. Я зімкнула очі і невдовзі задрімала.
Була ніч. Із відчиненої кватирки дув холодний нічний вітерець, кімнату освітлювало лише місячне сяйво, що ледве-ледве пробивалося крізь штори.
Та я не спала. Моя свідомість не була заповнена якимись важливими роздумами. Хоча я знала, що моя героїня б зараз мала хвилюватися, адже сьогодні увечері ми знову посварилися із Даніелем, і він почав погрожувати мені звільненням. Проте я була певна у тому, що він цього не зробить, адже добре знала подальший сюжет …Якщо його хід подій ще не змінився через мої необдумані, імпульсивні дії.
Я вирішила піти походити будівлею, може це допоможе мені заспокоїтись та нагнати на себе сонливість. Я, взявши із собою телефон, вийшла із спальні.
Я блукала коридором, ходячи взад-вперед. Та думки не вгамовувались.
Як тут раптом побачила, що хтось підіймається по сходах, які були в другому кінці коридору, на дах. «Здається, я знаю, хто це…» - подумала вона. Раптом до мене прийшло усвідомлення. Я згадала, що саме зараз Кетрін мала б закохатися у Даніеля. У цей момент. Коли побачить його одного на даху. У моє серце впала надія. А раптом?!... Невдовзі ноги, керуючись лише інтуїцією, самі понесли мене до сходей.
Підійнявшись на дах, я побачила, як біля самого краю, прямо на підлозі, сидів Даніель. Він виглядав зовсім іншим. О ні, він була ніби інша людина. Не таким злим та холодним, як на людях. Він був якимось... Зламаним? Сумним? Одиноким? Хлопець навіть не помітив чиєїсь присутності тут. Він дивися кудись вдалину, над чимось тужливо роздумуючи. Йому ніби когось, або чогось не вистачало.
Я, дивлячись на нього, хутко перебирала ці думки у своїй голові, будила усвідомлення, красиво підносила це все серцю. Ну ж бо! Та у відповідь у моїй душі була пустота. Я не відчувала нічого. Нічого, що могло б бути хоча б спорідненим із якоюсь симпатією. Ні. Моє серце не було спроможне покохати його. Це був не той. Не той, хто зробив би мене щасливою. Кетрін – о, так, я була впевнена в цьому. А мене… Навряд.
І чи можу я кохати тут когось іншого? Чи мені потрібно сліпо слідувати тому, що прописано було і є наперед? Мною ж було прописано!
Я відступила крок назад, все ще дивлячись на нього із надією в очах. Та ні. Моє серце стояло непохитно. Воно наказало ногам забрати мене звідси та не дивитися на небажаний образ, тож я, розвернувшись, пішла вниз.
Знову опинившись у коридорі, я раптом, не встигши навіть якось зметикувати, почула поряд знайомий голос:
-О, тобі теж не спиться, красуне?) - мовив Олівер, помітивши мене.
Я здивовано підійняла очі, у яких зібралось трохи сліз. Я, можливо, навіть дещо розгубилась, забувши, що зараз мала зустріти його тут. Несподівана для мене поява Олівера якось незрозуміло вдарила по моїй душі. Він стояв переді мною, усміхнено дивлячись.
-Угу... І не мені одні.
-Кому ще не спиться?
-Даніель на даху сидить. Що він там робить?
-Він любить там посидіти.
-Дивний він якийсь та й все.
Хлопець тихо, аби не розбудити інших, засміявся, прикриваючи рот рукою. Та потім його вираз обличчя став більш серйозним і він промовив:
-Ну... Його можна зрозуміти...
Я неоднозначно подивилася на Олівера. Знала, про кого ми будемо говорити увесь цей вечір. Та я не хотіла розмовляти про Даніеля. Тож знову оступилась від сюжету та промовила:
-Давай краще не будемо про нього.
-Як скажеш, - відповів Олівер, - ти, до речі, чому не спиш?
-Та я просто… Перехвилювалася, та й заснути не могла. Ось вирішила вийти та розвіятись, води попити.
-У тебе щось сталося? – серйозно, проте безкінечно турботливо глянувши мені в очі, запитав він.
-Даніель просто вчора увечері погрожував мені звільненням.
Я відповіла це, збрехавши, адже насправді хвилювалася взагалі не через це. Олівер, спокійно, зосереджено дивився на мене, уважно слухаючи кожне слово. У його стриманих, проте щирих очах я знаходила спокій. Саме спокій, а не чергові емоційні гойдалки у безкінечних сварках та голодних іграх.
-Я поговорю з ним, можеш не переживати, - впевнено промовив він, - ходімо на кухню. Поп’єш води і я би радив тобі йти відпочивати. Завтра нам усім знову прокидатися вранці, тобі буде важко.
-А тобі? Ти ж також не спиш. І чому, до речі?
Він тихо засміявся, відповівши:
-Як ти вміло стрілки переводиш). Мене сповіщення на телефоні розбудило, а далі заснути не зміг. Ходімо?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон», після закриття браузера.