Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

згасло, і збагнув Кукутіс, що лягла господиня. Лягла, але, можливо, ще не спить, а про життя міркує. Про життя, і про нього, про Кукутіса. Намагається, мабуть, утямити, чи сам Кукутіс до неї зайшов, чи його Бог до неї послав. Звісно, варто лиш жінці в такій ситуації відповідь на це запитання знайти, і світ її відразу перевернеться. Це якщо вона допетрає, що мандрівника до неї Бог послав. Але ж і її світ не такий уже й поганий! Навіщо його перевертати?!

Узяв Кукутіс із полиці шмат ковбаси. Відкусив. У роті розлився милий із дитинства смак часнику та в’яленого м’яса. Зараз би чорного житнього хліба погризти!

Кукутіс хліб поглядом знайшов, але далеко він лежав — на підвіконні в дерев’яній мисці.

Потягнувся Кукутіс рукою за пляшкою «Зубрівки», відкрив і шийку до носа підніс. Запах горілки оживив ніздрі.

Зітхнув мандрівник, знову закрив пляшку корком і на місце поставив. Замість горілки взяв у руки сире яйце, нігтем великого пальця шкаралупу знизу і згори пробив та й висмоктав яєчко.

Знову грюкнули неголосно дверцята холодильника, і стало в кухні темно. Усміхнулася, почувши цей гамір із кухні, Ельжбета. Усміхнулася, заплющила очі та заснула.

Вранці за вікном сніг валив, густий і лапчастий.

Снідали чаєм і бринзою. До бринзи поставила Ельжбета на стіл чорного хліба, а до чаю — меду.

— Може, зачекаєте? — спитала вона, споглядаючи у кухонне вікно.

— Зачекаю, — кивнув гість.

І сиділи вони за чаєм довго. То мовчки, то обережними словами обмінюючись. Ельжбета очей із Кукутіса не зводила, і так довго на нього дивилася, що став він їй таким же рідним, як і вирізані з кіножурналів портрети акторів і співаків.

— Я в одному журналі читала, — озвалася господиня після чергової паузи, — що одружені чоловіки довше за неодружених живуть.

— Так, і помирають рідше, — з готовністю погодився Кукутіс. — Так воно й є! А ще одружені рідше під потяг або під машину потрапляють. І тонуть не так часто. Може, якби я одружився вчасно, тупотів би зараз по землі двома власними ногами, а не однією власною, а другою дерев’яною! Але мудрість приходить занадто пізно...

— А чому ж не одружилися? — вже сміливіше поцікавилася Ельжбета, сприйнявши балакучість Кукутіса як готовність про своє життя розповісти.

Кукутіс ковтнув чаю, помилувався на чорну у червоних трояндах кофту на господині, одягнену явно на його честь. Спідниця на Ельжбеті цього ранку коротша була, трохи нижче колін, але теж чорна та тепла.

— Я б одружився, тільки батько нареченої проти був, — сказав гість і зітхнув. — Давно це було.

Кукутіс озирнувся до вікна, на сніг, що валив суцільним білим пухом, задивився. Так задивився, що забув, на що дивиться. Біле воно й є біле, навіть якщо згори вниз летить.

— Як же його звали? — прошепотів Кукутіс.

— Кого? — перепитала господиня.

— Мірошника. Батька нареченої моєї. Її Рамуте звали.

— Гарна була?

— Дуже. Очі зелені. Носик, як у лисички, тоненький.

— Струнка була?

Кукутіс похитав головою.

— Горбатенька.

Ельжбета чомусь втомилася дивитися на профіль гостя, котрий втупився у віконце. Теж на сніг погляд свій пересунула.

А Кукутіс, навпаки, обернувся й їй в обличчя зазирнув. Погляди їхні зустрілися, і здалися йому очі господині такими ж, як у Рамуте.

— І батько не віддав за вас горбату доньку? — В голосі Ельжбети прозвучав щирий подив.

— Не віддав, — Кукутіс зітхнув. — Не віддав горбату за одноногого! Гадав, що я з нею через млин одружуся. А ще думав, мабуть, що який із мене, одноногого, помічник на млині?! Мішки з борошном носити я не міг, лопаті лагодити — також. Так і не склалося у нас щастя.

— Шкодуєте?

— Як не шкодувати?! — Кукутіс провів долонею по щоці, згадавши, що вранці не поголився. Не витягнув із таємної шухлядки своєю дерев’яної ноги небезпечну, добре нагострену бритву.

І раптом спинився за вікном снігопад, і світліше стало.

«Не Бог його послав», — подумала Ельжбета.

А Кукутіс попросив господиню води нагріти. Поголився. Перевірив, чи добре дерев’яну ногу на місце прилаштував.

Дала Кукутісу господиня в дорогу недоїдену ним уночі ковбасу і шматок бринзи зі скибкою хліба.

— Зараз такі гарні нові ноги роблять, — сказала вона наостанок, коли чоловік уже в плащі на порозі стояв. — Я по телевізору бачила! Люди з такими ногами навіть в Олімпіаді беруть участь!

— Я дуже старий для нової ноги, — спокійно відказав на це гість. — Та й до старої звик, вона в мене особлива! Зараз таких уже не роблять!

Ельжбета кивнула. І погоджуючись із мандрівником, і прощаючись з ним одночасно.

Під ногами сніг хрустів. Ішов Кукутіс узбіччям ліворуч від свіжих слідів автомобіля, що проїхав нещодавно. Попереду з’явилася інша дорога, та, з якої він минулого вечора звернув. За нею їхали вантажівки й автобуси. Їхали, в основному, праворуч, у бік Німеччини. Ну а там, навколо Німеччини, й уся інша Європа скупчилася. Праворуч — данці з норвежцями, прямо — голландці, ліворуч — французи з італійцями. Головне до правильної розвилки дістатися!

Розділ 13. Лондон

Три ночі поспіль на вулиці Лондона лягав сніг. Тонким шаром вкривав тротуари та дороги. На дорогах він танув швидше, і вже години до восьмої ранку завдяки машинам і автобусам від нього нічого, крім мокрого асфальту, не залишалося. На тротуарах він затримувався довше, немов хотів показати, з яких будинків і куди виходили люди, котрі залишали на снігу сліди від свого взуття.

Інґрида та Клаудіюс цього ранку вийшли першими з дверей свого підвального помешкання. Першими на сходинках і сліди залишили.

На вечерю їх запросив у гості Марюс, однокласник Клаудіюса, той самий, котрий зустрічав їх у Лондоні на автовокзалі. Але до вечері далеко. Болгарка Таня, у котрої вони винаймали кімнатку, запропонувала Клаудіюсу «теплу» роботу на кілька днів. Але відразу ж попередила, що робота хоч і легка, але відповідальна, що він буде удвох із напарником, за котрим треба стежити, щоб той нічого не взяв.

— А робити що треба? — спитав він врешті-решт нетерп­ляче.

— Біля багаття сидіти, — відповіла Таня. — Папірці різні спалювати.

Клаудіюс здивувався пропозиції, але п’ятдесят фунтів за день сидіння біля багаття його цілком влаштовували.

Й ось сходили Інґрида та Клаудіюс з самого ранку по свіжому снігу в найближчий міні-маркет, купили дві сім-картки, якими замінили в мобільниках литовські номери на англійські, купили два йогурти та повернулися до себе.