Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

Засмучений, що пригода відкладається, Кадим поплентався на кухню за Шаною й Риком.

Ще було незрозуміло, кого і як рятувати, але вже було зрозуміло, що рятувати треба, і з’явилася впевненість, що рятувати будуть.

РОЗДІЛ 4

Засідка

Наступного дня рано вранці учасники незвичайної експедиції зібралися в Рикпета. Немов зговорившись, усі прийшли в спортивних костюмах і кросівках.

- Ну що, починаємо? Кадиме, ти йдеш першим, потім Шана. Спокійно й обережно! Кадиме, дивися, без вихилясів! Що, поїхали? ENTER!

Як і минулого разу, екран укрився легкими брижами, а потім серпанком. Усміхнувшись на прощання, пірнув поспішайло Кадим. Його тіло, витягнуте в струнку, беззвучно й плавно ввійшло в монітор.

Шана затягнула волосся у хвостик.

- То що, Рику, до зустрічі в Заекранні? Ой! А куди ти фото Ксюшки подів?

Вона показала на стінку поруч з комп’ютером, де ще вчора висіла фотографія кицьки, яка розляглася на моніторі, звісивши хвіст і передню лапу.

- Та… так, в інше місце поклав.

- А-а-а! — і Шана гнучким і граціозним рухом сковзнула в екран.

- Ну що ж, час і мені!

Рик оглянув востаннє кімнату, глибоко вдихнув, немов збирався стрибнути у воду, і пірнув у синяву екрана.

Кабінет Гіреї зустрів їх півмороком і тишею. Усе в ньому залишилося без змін: ті ж стінки з моніторів, стіл зі зручним кріслом і невеликі дверцята, що ведуть до грибка, який треба було убезпечити в першу чергу. Вони втрьох утислися в невелику кімнатку.

- Що ж, пані Гіреє, приємних сновидінь! — і Рикпет від’єднав рознімач, яке підключало до грибка пучок тонких дротів.

- Спасибі! — пролунав позаду чийсь глузливий голос. Усі троє різко повернулися. Біля прочинених дверей стояла Гірея. За нею, тримаючи напоготові автомати, стояло штук п’ятнадцять глюків.

- Ну-ну… Кого ми бачимо? — продовжувала знущатися Гірея. — Наші втікачі повернулися! Ай-яй-яй! Навіщо було тікати? Та ще з таким шумом?

Шана взяла Рика за руку. Гірея це помітила. Вона змахнула рукою в бік стінки з моніторів. Чотири блискавки вдарили в чотири монітори і в рівній стінці утворилися чотири чорні діри.

- Ой! — зойкнула з несподіванки Шана.

Гірея повернулася до глюків і скомандувала:

- Взяти їх! У кімнату ТІ 107! Виставити охорону! Голосе!

- Так, пані.

-Слідкуй! Головою… м-м-м… коротше… на цифру розкладу, зрозумів?

І всі троє, похмуро опустивши голови, попленталися в полон. Але виявилося, що неприємні сюрпризи не закінчилися. Коли глюки, під* штовхуючи друзів автоматами, загнали їх у таку знайому кімнату ТІ 107, вони там побачили того, кого зовсім не чекали. На колишньому своєму ліжку, уперши широке обличчя в розкриті долоні, сидів… Васла. Почувши кроки, він підняв голову. Спочатку очі його радісно зблиснули, але, побачивши за спинами друзів стволи автоматів, він глибоко й гірко зітхнув.

- То що, давні друзі зустрічаються знову? — з’єхидничав Голос. — Стерегти, очей не спускати, — скомандував він глюкам.

У кімнаті зависла тиша. Хвилин п’ять ніхто не міг вимовити ані слова.

- Ти як сюди потрапив? — нарешті запитав, трохи оговтавшись, Рикпет.

- Це… Справа була так… — почав розповідати Васла.

РОЗДІЛ 5

Несподіванки тривають

- Усе було так, — почав розповідати Васла.

Після втечі із Заекрання Васла довго не міг сісти за комп’ютер. Мама навіть звернула на це увагу:

- Синку, ти щось зовсім комп’ютер закинув. Трапилося щось?

Васла пробурмотів щось незрозуміле, але рано чи пізно за комп’ютер сісти довелося. І справа була зовсім не в комп’ютерних іграх, просто в школі є такий предмет як інформатика. Його, щоб скласти, треба виконувати на комп’ютері. Врешті-решт острах перед чорним екраном пройшов, і Васла, як і раніше, почав знову багато часу проводити за клавіатурою. Дістався він якось і до Гри. У якийсь момент він помітив, що проти нього почали грати не глюки, а заекранники. Не бажаючи поранити когось, він спробував пройти рівень без стрілянини, і йому це майже вдалося. Але в самому кінці він віч-на-віч зіштовхнувся з глюком.

- Це був глюк! Стопудово глюк! Ну… Сірі очі… Це… порожні, як… Коротше… порожні і все! Шоколадні губи… Пам’ятаєте? Ми сміялися, що програмісти їм губи шоколадними… зробили! Ну я його й садонув… А йому боляче стало. Губи скривилися, сльози, розумієш… Кров із

плеча… I губами… мені: допоможи! Я розгубився, а він мені руку з екрана! А я, недоумок, її й це… схопив! Шарк! І я вже тут! А тут Гірея, ірже, як це… ну… розумієш, кінь! Що, каже, попався, що цей… на цьому… на базарі кусався? І це… регоче! І регоче! Ось, а глюки мене за комір — і сюди. І отаке…

- І скільки ти вже тут сидиш? — запитав Рикпет.

- Не знаю… Може, тиждень, може, це… місяць.

У цей час двері відчинилися. До кімнати зайшов… Оріг! Він був одягнений у зелену плямисту форму й високо зашнуровані черевики. На його плечах красувалися погони, на кожному блищали золотом по дві собачки. Слідом до кімнати зайшли з десяток глюків з автоматами.

- Ну, що ж, із прибуттям!

- Ось хто це організував! — миттєво зрозумівши все, закричав Кадим. — Ах ти, гад!

І перш ніж хтось щось устиг зрозуміти, Кадим підскочив до столу, де вже стояв приготований для них обід, схопив каструлю з макаронами й надягнув її Орігу на голову. Ситуація була трагічна, але друзі все-таки не змогли втриматися від реготу.

- Як тоді… Як тоді… - вказуючи пальцем на Оріга, стогнала від реготу Шана.

Рикпет упав на ліжко і від захвату дригав ногами, а Кадим бухнувся на стілець та гамселив об стіл кулаками.

Глюки стояли байдужі, немов кам’яні бовдури.

Оріг нарешті звільнився від каструлі й скинув макарони з волосся й вух.

- Ах, виродки! Ви мене пам’ятатимете!

Він різко повернувся й пішов, на ходу струшуючи макарони. Глюки затупотіли за ним. Тільки зачинилися двері за останнім, Рик перестав сміятися й підскочив до стола,