Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- У якому клубі? - вона вмостилася на передньому сидінні.

- В моєму клубі, Лєро, я ж казав, - роздратовано нагадав Марк. - Ти далі свого інстаграма нічого не бачиш. Якось зводжу тебе туди.

Лєра відвела погляд і втупилася у вікно, дивлячись, як ніч поступово огортає місто. Вуличні ліхтарі освітлювали тротуари, створюючи ілюзію затишку, хоча всередині Лєри було порожньо. Її очі ковзали по фасадах будівель, людях, які поспішали додому, машинах, що мчали повз.

Іноді вона поглядала на Марка, бачила його напружене обличчя, байдужий погляд, що не сприймає цю дійсність. Кожна емоція, яку здатна відчувати людина, в ньому відбивалася однаково. Немов портрет, намальований багато років тому, на якому ніколи й нічого не зміниться.

Влад одного разу пожартував, назвавши його Доріаном Греєм - тоді це здавалося смішним. Хтось не старіє, а хтось не відчуває. Лєра, посміхаючись, погодилася з братом, але зараз вона не бачила в цьому нічого смішного. Її власні емоції розсипалися на крихти в спробах зрозуміти, що відбувається в голові цього чоловіка, якого вона називала своїм хлопцем.

У її дитячих ляльок було більше емоцій, ніж у нього зараз. І ця думка раптом здалася їй такою безнадійно трагічною, що серце стиснулося від болю.

11

Мрії Ані про спокій і самотність миттєво розвіялися, коли вона відчинила двері своєї кімнати. А картина маслом: Влад безсоромно валявся на її ліжку, розтягнувшись, наче господар, і щось жваво розповідав Колі, який, на відміну від нахабного друга, скромно сидів на краю ліжка Лєри.

- Ви що тут робите? - рявкнула Аня. - Якого біса ти ліг на моє ліжко?! - звернулася вона до Влада.

Їхня реакція вразила ще більше: ніхто з місця не зрушив. Ніби це не вони пробралися в чужу кімнату і не вони зайняли чужі ліжка. Влад навіть не думав вставати, тільки зручніше розлігся, поклавши руки за голову.

- Поки ти не з'явилася, це місце було моїм, - знехотя відповів він.

Аня ще раз перекрутила сказані слова, не розуміючи, про який відрізок часу йдеться. За словами Лєри, наприкінці того навчального року в цій кімнаті жили ще дві дівчинки, але вони з'їхали. Не могли ж ці хлопці й тоді так поводитися? Хоча вона вже нічому не здивується.

- Влітку чи що? - подумала вголос.

- Ага.

- Та начхати! - Аня кинула рюкзак на стіл. - Чому ви ввалюєтеся в нашу кімнату? Лєра знає?

- Лєра нам запасні ключі дала, - пояснив Коля. - Тож не лякайся. Але ми постараємося більше так не робити.

Навіть його доброзичливий тон не врятував ситуацію. Аня, звісно, знала, що ці троє постійно проводять час разом, але не думала, що все виявиться настільки серйозно. Бо вони перебували в кімнаті Лєри без неї самої, що вже виглядало дивно.

- Припустимо, - вона сіла за стіл, люто проклинаючи Влада за те, що зайняв таке бажане ліжко. - Але чому ви не можете залишатися у себе? Хоча б зараз, поки Лєри немає.

- Там твій хлопець, - сонно промовив Влад.

- Він мені не х...

- Та начхати, - перебив Влад. - Раз уже ви в таких близьких стосунках, і Костя тобі повністю довіряє, може, є інформація, яка нас зацікавить?

Аня закотила очі.

- Ти знову починаєш? Про яку інформацію може йти мова? Що він як типовий підліток травою бавиться або міняє відповіді до семінарів?

- Що стосовно трави? - поставив запитання Коля, який до цього слабо брав участь у розмові.

- Просто бачила, як у нього з кишені випав пакетик трави, ось і все.

- Ага! - вигукнув Влад, різко прийнявши сидяче положення. - Значить, він усе ще барижить. Чудово.

- Що? - втрутилася Аня. - Що все це означає?

Її запитання так і залишилося без відповіді: чи то випадково не помітили, чи то навмисно продовжили й без того незрозумілу завуальовану розмову.

- Теорія підтверджується, - задоволено зазначив Влад.

- Що нам це дасть? - поцікавився Коля. - Навряд чи ми виведемо його на чисту воду.

- Ми - ні, - сказав друг і глянув на Аню. - Вона - так.

- Гей! - заволала Аня. - Мене не вплутуйте.

- А що так? - усміхнувся Влад. - Ти ж сама лізла куди не треба. Зате тепер у тебе з'явилася можливість проявити себе.

- Ще чого!

- Вже не хочеш знати правду?

- Ось саме, що правду, а не твої безглузді казки!

- Безглуздою була твоя поява тут, а звинувачення Кості цілком обґрунтовані, - холодно сказав Влад, піднімаючи брову.

- Та йди ти до біса! - відрізала Аня, не в змозі терпіти його нахабство.

- Я до тебе і прийшов.

Тут Коля не витримав. Присів поруч з Анею та окинув друга осудливим поглядом.

- Усе, Владе, заткнися, - процідив він і знову звернувся до дівчини. - Але Костю я б справді перевірив. Звичайна формальність, нічого серйозного.