Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

   Чомусь мені і справді хотілося довіритися йому. Я простягнула руки і вперлася у його мокрі плечі. Алекс взяв мене акуратно за талію і допоміг спуститися у воду. Він підтримував мене, поки я не стала твердо на ноги. Чи то від води, чи від відчуття мокрого тіла Алекса мене пройняло тремтіння. Він відчув і міцніше обійняв мене.

    Здавалося, що його очі дивилися мені прямо в душу. Що я роблю? Моя футболка намокла. Добре, що під нею була білизна. Тіло почало звикати до води, яка зовсім не була холодною, але бентежила моє тіло.

    Алекс не відповів, міцно-міцно мене стиснув у обіймах і поцілував. Це було так несподівано, що я не встигла зрозуміти до кінця, що відбувається. Я повністю опинилася у його владі. Його мокрі губи залишили відбиток на моїх, а по тілу пробіглися мільйони мурашок. Якби моє тіло змогло передати весь ток, який відчуло в цей момент, то нас би добре шандарахнуло. 

    Алекс поглянув мені в очі, ніби сам не сподівався, що  таке втне.

     У воді було тепліше. Я почала тремтіти. Алекс взяв із шезлонга рушник і накинув мені на плечі.

    Я залишилася сама. Мокра, здивована і … використана. 

    Як це все розуміти? Я злилась на себе, на Алекса, на обставини, на своє серце, яке йокнуло не на того. Сон не приходив. Я вовтузилася в ліжку, шукаючи зручну позу. Алекс так близько. Десь на другому поверсі. А може і прямо наді мною? Може так само шукає місце, щоб заснути? А може спить, бачить гарний сон і про мене не думає? Куди мені до його дівчат з клубу? Простушка. Не ті форми. Не така розкута. Він звик до найкращого. Але я не річ! Не можна запрошувати мене на сніданок, а потім псувати мені настрій і не говорити кілька днів. Не пустити мене додому, поцілувати і залишити мокру і саму біля басейну. Я не річ! Може варто почати відстоювати свої кордони? 

      Ех! Мені б зарплату за місяць і шукатиму іншу роботу. Я принципово відмовилася від допомоги батьків, переїхала у інше місто, щоб доказати всім і собі що можу сама чогось добитися. Добилася? Лежу сама у маєтку хама, який сам не знає, чого від мене хоче. А що він може від мене хотіти? Таких пересічних особистостей в його житті вдосталь. За день-два не згадає як звати і чи була така на його шляху.  Дура! Інша давно зарядила б по тій щетині і гордо поїхала додому!