Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Кімната занурювалася в тишу, і лише легкий вітер, що проник через тріщини у вікнах, порушував її. Софія стояла в самому центрі зали, відчуваючи, як навколо її тіла сплелися нитки магії, що заповнили кімнату. Відчуття було приголомшливим, і кожен її рух здавався частиною більшого плану, як наче вона була частиною чогось величезного і неосяжного.

Адам був поруч, але він не підходив до неї. Його погляд був зосереджений на тіні, що, здавалось, розчинялася в повітрі. Він відчував, що те, що сталося тут, було неминучим, і ця розв'язка несе в собі не тільки розуміння, але й біль. Софія була на межі того, щоб знайти відповіді, але разом з ними відкриються і її власні темні секрети.

— Софіє, ти розумієш, що ця правда… вона змінить усе, — сказав Адам, його голос став серйозним, і Софія відчула, як його присутність стає важчою, наче він намагається втримати її від того, щоб дізнатися більше.

Софія повернулася до нього, її очі світліли від рішучості, але й тривоги, бо вона знала: істина ніколи не є простою.

— Я не можу просто повернутися назад, — прошепотіла вона. — Це вже не лише твоє прокляття. Я тепер частина цього світу, частина тебе.

Адам зітхнув, його очі темніли, і щось відчуття болю промайнуло через нього. Його погляд став більш глибоким, ніж будь-коли.

— Те, що ти маєш зробити, — сказав він, — це не просто зламати прокляття. Ти повинна зробити вибір. І цей вибір стосується не лише нас.

Софія пильно дивилася на нього. Вона відчувала, що тепер, коли вона так близько підійшла до розгадки, щось велике може змінитися. Вона повинна була розкрити останній елемент, який тримав усе це разом.

— Що ти хочеш сказати? — запитала вона, її голос був твердим, але злегка зворушеним.

Адам підійшов ближче, його тінь змішувалася з її, і він торкнувся її руки. Це було ніжно, але водночас сповнене важкості, як попередження.

— Ти знаєш, чому я тут, — його голос звучав як шелест шурхотливих листків. — Я не просто дух, який заблукав. Я — та сама тінь, яку ти намагаєшся зламати. Я зробив велику помилку, і це була моя вина, що прокляття тримається досі. І якщо ти хочеш мене врятувати, ти повинна прийняти жертву.

Софія відчула, як її серце стиснулося, і всі слова, які вона думала сказати, втекли. Тінь Адама стала меншою, його вигляд розпливався, як порожнеча, що поглинає світло. Тепер її рішення було зрозумілим, але болючим.

— Я не боюся, — тихо сказала вона, — Я готова.

Вона ступила крок вперед, і всі тіні в кімнаті завмерли. Раптом з глибини зали почувся гучний звук, схожий на тріск, що розриває матерії світу. Перед нею постала істина, що була гіршою за будь-який страх.

Адам, здається, ніби знесилений, дивився на неї з таким поглядом, який був одночасно сповнений любові і жалю.

— Ти повинна забрати частину цього прокляття, Софіє. І тільки тоді, коли ти його забереш, я зможу бути вільним. Але в тебе залишиться частка тіні, частка мене. І ти більше не зможеш повернутися до свого звичного життя.

Софія подивилася на нього, і вона знала, що її доля тепер залежить від цього кроку. Вибір, який вона мала зробити, був не тільки випробуванням її сили, але й перевіркою її глибокої внутрішньої сутності.

— Я готова, Адам, — сказала вона знову, цього разу впевненіше, її очі світилися світлом, що не міг бути затьмарений темрявою.

Вона підняла руку, і світло, яке вона тримала в собі, вибухнуло в приміщенні. Тіні вибухнули, як темні вітри, що виходять з глибини, а Адам простягнув руки до неї. В момент, коли їх руки з'єдналися, Софія відчула, як її душа переповнилася світлом, але також і темрявою.

І тоді, коли прокляття було розірване, вона відчула, як у її серці з'являється нова порожнеча — тінь, що стала частиною її самого існування.

Але в цьому було щось більше, ніж страх чи сум — це була її жертва, її вибір, її шлях до справжньої свободи.

Адам, здавалося, зітхнув полегшено.

— Тепер ти не одна, Софіє. Ми разом.