Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Не можу сказати “ні”, але й зворотне не вдається. Лише знову перехиляю стаканчик й дивлюся у зеленкуваті очі. 

— Не засмучуй мене, Олесю, — чуттєво просить Макс, а після мовчанки додає: — Пробач, у мене вже закінчилася перерва.

Він жбурляє свій порожній стаканчик у смітник — і лише махає рукою. 

— Зажди, ти неправильно зрозумів! — викрикую, відчуваючи провину. — Я лиш за те, щоб ти займався улюбленою справою, але хвилююся, що це перекреслить щось інше. 

— Олесю, не думай про моє навчання. Я не тримаюся за університет, повір. Навіть не засмучусь, якщо відрахують. 

— Але що робитимеш, якщо не вдасться реалізуватися як музикант?

— Не вдасться?! Так ти в мене віриш?! — розсерджено питає Максим. Вперше його бачу таким лихим.

— Максиме… — намагаюся дібрати слова, щоб зарадити, але не вдається.

А коли він рушає до цокольного приміщення, схиляюся ліктями на столик і ще довго стою, обмірковуючи, чи правильно вчинила, що розпочала цю розмову. Вже й шкодую, що різко висловилась щодо роботи. Макс кохає мене й потребує підтримки. І оскільки його ціную, тепер маю все виправити. Але не зараз. Нехай він охолоне. І не завтра. Бо поїздку у Градськ скасовувати не планую.