Читати книгу - "Відтінки сталі, Фрірен"

Світанок піднявся, немов повільно розкриваючи свої крила. Перше світло ковзнуло по листю дерев, розфарбовуючи їх у золотисті тони. Каель, який давно звик вставати раніше за інших, уже стояв напоготові. Його плащ майже не рухався, а постать була завмерла, мов статуя. Він виглядав частиною ландшафту — природним і невіддільним від цього середовища.

Елайн теж прокинулася раніше, але вирішила не поспішати. Вона сиділа біля вогнища, дбайливо загортаючи залишки їжі в тканину. Її рухи були спокійними, майже медитативними, але погляд час від часу ковзав у бік Каеля.

— "Сьогодні буде довгий день," — промовила вона, не піднімаючи очей.

— "Дороги завжди довгі, якщо не знаєш, куди йдеш," — відповів він, не обертаючись.

Елайн кивнула, ніби його слова тільки підтвердили її думки.

— "Я знаю, куди йду. А ти?"

Каель обернувся, і його погляд зустрівся з її очима.

— "Я йду туди, де потрібен," — відповів він коротко.

Елайн усміхнулася, але цього разу усмішка була теплою.

— "Тоді, мабуть, ми обидва у правильному місці."

Ліс змінився. Тепер він був більш відкритим, а стежка звивалася між низькими пагорбами, порослими густою травою. Вони йшли поруч, але мовчання не здавалося напруженим. Це була тиша, яка здавалася природною, ніби вони вже давно звикли до присутності одне одного.

Під час короткої зупинки Каель помітив, як Елайн уважно дивиться на його руки. Він стискав і розтискав пальці, намагаючись розігнати старий біль, який зрідка нагадував про себе.

— "Старі рани?" — запитала вона, не відводячи погляду.

— "Нічого важливого," — коротко відповів він, ховаючи руки в рукава.

— "У тебе їх багато. Я бачу це," — її голос був м'яким, але в ньому відчувалася впевненість.

Каель не відповів. Він знав, що відкритися — це означає показати слабкість. А слабкість — це те, чого він навчений приховувати.

До полудня вони досягли невеликого поселення. Воно було сховане між пагорбами, і здавалося, що час тут зупинився. Невеликі хатини з дерев’яними дахами, кілька возів біля дороги, і місцеві мешканці, які займалися своїми справами, навіть не помічаючи чужинців.

Каель запропонував зупинитися тут на короткий перепочинок, щоб поповнити запаси. Елайн погодилася, хоча на її обличчі з’явилася тінь недовіри.

— "Ти боїшся?" — запитав він, коли вони зайшли до таверни.

— "Я не боюся. Просто не люблю людських слабкостей," — відповіла вона, оглядаючи приміщення.

У таверні було трохи шумно: кілька чоловіків пили й обговорювали новини, жінка прибирала столи, а за барною стійкою стояв товстий чоловік із добродушним обличчям. Каель відразу помітив, як його присутність привернула увагу, але він зберігав спокій.

Поки вони чекали на їжу, Елайн раптом запитала:

— "Що змусило тебе стати тим, ким ти є?"

Каель поглянув на неї, намагаючись зрозуміти, чи її цікавить відповідь, чи це лише порожнє запитання.

— "Я прийняв світ таким, яким він є," — відповів він після паузи. — "А потім вирішив змусити його прийняти мене таким, як я є."

Елайн на мить замовкла, зважуючи його слова.

— "Це звучить... самотньо," — сказала вона тихо.

Каель не відповів. У цей момент перед ними поставили їжу, і розмова закінчилася.

До вечора вони вже залишили поселення позаду й знову рухалися дорогою. Сонце починало сідати, і золотисте світло змінилося м’яким помаранчевим відтінком.

Елайн раптом зупинилася, зняла рюкзак і присіла на траву.

— "Далі йти немає сенсу. Ми повинні відпочити," — сказала вона, вказуючи на невелику галявину під деревами.

Каель поглянув на неї, потім на місце, яке вона вибрала, і кивнув.

Коли вони розпалили вогонь, Елайн зняла плащ і вперше за день виглядала справді розслабленою. Її обличчя у відблисках полум’я було м’якшим, і Каель уперше дозволив собі подумати, що вона не лише сильна, а й красива.

Вона дивилася на нього, але цього разу не говорила нічого. Її очі ніби шукали щось у ньому, а він не знав, що саме.

— "Ти звик бути сам, так?" — запитала вона нарешті.

— "Так," — просто відповів Каель.

— "Але ж іноді самотність буває нестерпною."

Каель опустив голову, дивлячись на полум’я.

— "Я знаю, як із цим жити," — сказав він.

Елайн на мить затримала погляд на ньому, але більше нічого не сказала. Вона просто відвернулася і влаштувалася ближче до вогню.

Каель залишився сидіти, охороняючи вогонь і водночас заглибившись у власні думки. Завтра на них чекав новий день, нові випробування. Але сьогодні, хоча б на мить, йому здавалося, що він не сам.