Читати книгу - "Поруч у темряві , Кері Ло"

Я ковтнула ще одну порцію кави, намагаючись заспокоїтись. Її слова йшли глибше, ніж я хотіла це визнавати. Вона була права, але чомусь це все не давало мені спокою.

— Я боюся, що знову зроблю помилку. І потім знову буду сама. Стільки разів вже підводили, що не знаю, чи варто ще раз спробувати довіряти.

Емі знову нахмурилася, розуміючи, скільки болю я приховую під цією маскою рівноваги.

— Слухай, ти справді не знаєш, як все може закінчитися. Але якщо ти завжди будеш боятися, ти ніколи не дізнаєшся, чи є шанс на щось хороше. І не забувай, ти заслуговуєш на те, щоб бути щасливою, а не жити в страху.

Я завагалась, але її слова змушували мене задуматися. Можливо, я дійсно занадто багато живу минулим, думаючи, що все обов’язково закінчиться так само. Але чи можу я дозволити собі жити в тіні цих страхів?

— Емі, я просто не знаю, чи зможу відкритися знову. Ці стіни, які я побудувала, занадто високі, щоб зараз їх руйнувати.

Вона взяла мою руку і погладила її.

— Ніхто не просить тебе стрибати в цей процес з головою, Аріно. Все має свій час. Але пам’ятай: не всі люди однакові. Просто не відштовхуй його.

Я подивилася на свою подругу і важко зітхнула. Вона була права, але в серці було настільки багато сумнівів, що розпочати знову все це — здавалось неможливим.

— Я подумаю, — відповіла я, хоча й розуміла, що це рішення не буде простим.

Емі кивнула й посміхнулася.

— Подумай. Але не забувай, що ти не одна. Я завжди буду поруч і підтримаю тебе, щоб не сталося.

Я злегка посміхнулася у відповідь, хоча всередині ще залишалося багато питань, на які не було відповіді. Всі ці емоції, біль, і надії — все змішувалося в мені, не даючи жодного спокою.

— Дякую, Емі.

Вона підняла чашку з кавою і махнула мені в сторону.

— Нема за що! Ти моя подруга, і для мене важливо, щоб ти була щаслива.