Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Все добре, я тут, — пробурмотів він, пристібаючи її ременем.

Віра щось пробурмотіла, але слова були нерозбірливими. Марк з силою видихнув, оббіг машину і сів за кермо.

— Я тебе звідси заберу, обіцяю.

Він завів двигун і натиснув на газ, залишаючи за собою неонові вогні клубу і нічний натовп, який не помітив, як майже сталася біда.

Марк вивіз машину на головну дорогу, віддаляючись від клубу, де ще лунала музика й спалахували неонові вогні. Віра була напівпритомна, її голова хиталася при кожному русі автомобіля.

— Чорт… — пробурмотів Марк, стискаючи кермо.

Він швидко вийняв телефон із кишені і, не відводячи погляду з дороги, натиснув на контакт Олега.

Гудки тяглися вічність, і Марк уже почав злитися, коли нарешті почувся хриплуватий голос друга:

— Чувак, що сталося? Ви куди поділись?

— Ти ще в клубі? — голос Марка був жорстким.

— Так, сиджу в VIP-зоні. Що таке?

— Вірі щось підсипали.

— Що?!

— Чув, що сказав. Я забрав її, зараз везу додому, але треба розібратися, хто за цим стоїть. Ти знаєш власника клубу, зв’яжись із ним. Подивіться камери, з’ясуйте, хто сука сунув до неї руки.

На тому кінці дроту запала пауза. Потім Олег заговорив серйозніше, ніж зазвичай:

— Я розберуся.

— Мені потрібні всі деталі. Це не схоже на випадковість.

— Точно. Добре, я займуся цим. А Віра як?

Марк кинув короткий погляд на дівчину. Вона схилилася головою до вікна, губи ледь розтулені, дихання рівне, але її руки мляво лежали на колінах.

— Відключається. Думаю, це щось сильніше за алкоголь.

— Ти везеш її додому?

Марк вагався.

— Ні. Вона не в такому стані, щоб залишати її саму. Відвезу до себе.

— Гаразд. Тоді я не буду тебе смикати. Розберуся тут і передзвоню.

— Чекаю.

Марк завершив виклик і знову перевів погляд на дорогу. Його пальці стиснули кермо ще міцніше.

Машина плавно загальмувала біля сучасного багатоповерхового будинку. Марк швидко вийшов, обійшов автомобіль і відкрив пасажирські дверцята.

— Віра, ми приїхали, — тихо сказав він, нахиляючись до неї.

Вона ледь ворухнулася, важко піднімаючи голову. Очі були затуманені, мов крізь сон.

— Додому?.. — її голос був слабким.

— Поки що до мене. Ти не в тому стані, щоб залишатися сама.

Віра щось пробурмотіла, але не заперечила. Марк обережно взяв її під лікоть і допоміг вийти з машини. Дівчина не пручалася, просто довірилася йому, спираючись на його плече.

Він притримував її, поки вони заходили в під’їзд. Ліфт підняв їх на один з верхніх поверхів, і незабаром Марк уже відчиняв двері своєї квартири.

Як тільки вони переступили поріг, Марк завів Віру у вітальню. Просторий сучасний інтер’єр, темні меблі, м’яке освітлення — усе тут було оформлене стильно, але без надмірностей.

— Сідай, — він провів її до широкого дивана.

Віра важко опустилася, зітхнувши. Очі її закривалися, тіло здавалося занадто розслабленим.

— Води? — запитав Марк, проходячи на кухню.

— Угу…

Він швидко повернувся зі склянкою холодної води і простягнув їй. Віра невпевнено взяла склянку і зробила кілька маленьких ковтків.

— Марку… — вона підняла на нього погляд, і її голос затремтів. — Що це було?..

— Думаю, хтось вирішив, що може дозволити собі зайве, — його голос був сухим і жорстким.

— Але… чому? — Віра здригнулася, обійнявши себе руками.

Марк сів поряд, притягнувши плед, що лежав на підлокітнику, і накинув їй на плечі.

— Не думай про це зараз. Олег розбирається. А ти… просто відпочинь.

Вона зітхнула, її пальці стисли край пледа.

— Дякую, що помітив… і не залишив мене там.

Марк усміхнувся куточками губ, але очі залишалися серйозними.

— З тобою такого більше не станеться.

Віра повільно кивнула, дозволяючи собі трохи розслабитися. Її повіки ставали все важчими, і за кілька хвилин вона вже спала, тихо дихаючи.

Марк тільки встиг піднятися з дивана і витягти телефон, щоб перевірити повідомлення від Олега, як на екрані висвітився вхідний дзвінок.

Кирило.

Він кинув погляд на Віру – вона вже спала, її дихання було рівним, хоча на обличчі ще залишався відбиток пережитого. Зітхнувши, Марк натиснув кнопку прийому виклику і вийшов на балкон.

— Так, — коротко кинув він у слухавку.

— Ми ще в клубі, — голос Кирила звучав спокійно, але в ньому вчувалася напруга. — Олег говорить із власником. Той в а**ї від того, що сталося, клянеться, що це не його люди.

— Звичайно, — саркастично протягнув Марк, спираючись на холодний поручень. — Відвідувачам просто так щось сиплють у напої, і він про це не знає?

— Кажуть, що переглянуть камери. Але щось мені підказує, що якщо навіть і знайдуть винного, то його "випадково" не запишуть.

Марк стиснув щелепи. Він це передбачав.

— Нехай перевірять. Але Олегу скажи, щоб тиснув сильніше. Якщо треба, я сам поговорю з власником цього гадючника.

— Зрозумів. А як там Віра?

Марк кинув погляд у вітальню. Дівчина все ще спала, затулившись пледом.

— Спить. Завтра поговоримо.

— Гаразд. Якщо що — телефонуй.

Марк завершив виклик і ще хвилину стояв на балконі, вдихаючи нічне повітря. Його пальці несвідомо стиснули телефон.